7 червня православні християни згадують молитвою третє знайдення чесної голови святого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана сталося близько 850 року. Під час заворушень у Константинополі у зв’язку з засланням святителя Іоана Золотоустого (пам’ять 13 листопада) голова святого Іоана Предтечі була віднесена в місто Емесу.
22 травня 2011 року з благословення голови Синодального управління духовно-патріотичного виховання прот. Димитрія Садов’яка відбулася польова Літургія для членів «Пласту – Національної скаутської організації України».
Святий мученик Іоанн-Володимир, князь Сербський, правив Іллірією та Далмацією. Вихований у благочесті, він мудро управляв своїми володіннями і зберігав у чистоті святу віру. Благовірний князь Іоанн-Володимир був покликаний під приводом переговорів до царя Болгарії Іоанна-Владислава і був ним зрадницьки вбитий біля входу у храм. Це сталося 4 червня 1015 року. Благочестива дружина князя, Косара, дочка болгарського царя Самуїла, зачинилася у збудованому чоловіком храмі і не покидала його до кінця життя. Мощі святого князя знаходяться в Албанії, біля міста Ельбасан.
“Біжать у Почаїв стежки та дороги…“,— співається у відомій церковній пісні. Справді, до Свято-Успенської Почаївської Лаври стікається багато доріг і стежок – дороги розпуки, болю, хвороб, страждань… Люди залишають біля стіп Божої Матері свої біди, а повертаються зі святої обителі вже іншими дорогами – спокою, полегшення, витривалості, сили, надії.
Свою дорогу до Почаєва знайшло і Львівське православне молодіжне братство Пресвятої Богородиці на честь ікони Її “Нев’янучий Цвіт”, а також деякі викладачі та студенти Львівської православної богословської академії, організовані головою братства Лозинським Назарієм. 28 травня 2011 року Божого, у Неділю 6-ту після Пасхи з благословення митрополита Львівського і Сокальського Димитрія братчики і сестрички вирушили до української святині.
Один чоловік кілька місяців поспіль безуспішно добивався побачення із жінкою, котру кохав. Він дуже страждав, коли чув відмову. Врешті-решт жінка поступилася і погодилась на зустріч. "Ось тобі година й місце. Приходь!" — сказала вона.У призначений час, у призначеному місці чоловік нарешті сів побіля своєї коханої. Він сягнув до кишені і вийняв стос любовних листів, які написав за ті місяці.Листи, сповнені хвилювання, свідчили про біль і гаряче прагнення досвідчити радість від подружньої любові. Чоловік став читати їх своїй коханій. Минали години, а він усе читав і читав.
Наближалося свято єврейської П'ятдесятниці,й ученики Христові повернулись з Галилеї в Єрусалим. На сороковий день після Воскресіння Ісуса Христа вони зібралися в одному домі. Ісус Христос явився їм і розмовляв з ними, кажучи: "Так написано і так належало постраждати Христові і воскреснути з мертвих на третій день; і щоб проповідувалося в ім'я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима. Ви ж є свідками цього. Ідіть по всьому світові і проповідуйте Євангеліє (учення Христове) всьому творінню. Хто увірує й охреститься, буде спасенний. Тих, хто увірував, супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами; братимуть змій, і якщо смертоносне щось вип'ють, не зашкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові".
Згідно з історичними джерелами, котрі дійшли до нас, батьківщиною святого Парфенія була Вірменія. Він походив із середовища знатних та багатих людей. Святий мученик займав посаду нотаріуса імператорського двору. З благословення Римського єпископа Фабіана, він таємно вів мартиролог (список мучеників за Христа). Родина Парфенія відзначалась особливим християнським благочестям. Бачив це й таємний християнин – начальник міста Риму Еміліан, який помираючи заповів їм не лише все своє майно, але й попросив заопікуватись його донькою Калістою.