Апостол Варнава народився на о. Кіпр і здобув освіту в Єрусалимі. Господь обрав його в число 70-ти Своїх учнів. За дорученням апостолів св. Варнава ходив в Антіохію для утвердження тих, що повірили. Він проповідував також на Кіпрі разом з апостолом Павлом і, можливо, першим благовістив в Римі. У місті Медіолане (Мілані) Варнава заснував єпископську кафедру. Близько 62 року на Кіпрі апостола Варнаву побили камінням язичники.
У стихирі служби святителю Іоану, митрополиту Тобольському є прекрасні слова, які коротко характеризують два найвеличніші періоди його життя: "Ти єси слава градов Чернігова і Тобольська…". Чернігів зображає собою Україну, а Тобольськ звісно ж далеку Сибір, куди засилали українців для того, щоб просвітити тамтешнє населення світлом християнської віри. Випускники Києво-Могилянської академії, праведні і освічені мужі, їхали туди неохоче, бо це була духовна і фізична каторга. Так намагалися російські царі зламати дух найбільш освічених, найбільш волелюбних архіпастирів-українців. Не став винятком і митрополит Іоан Максимович. За підрахунком К. В. Харламповича, із 127 архиєреїв, які займали великоросійські кафедри в 1700-1762 рр., 70 були вихідцями із України і Білорусії, 47 - із Великоросії, а 10 - із інших православних країн. Відтак, чим вищим було становище архиєрея, тим доля малоросів була більшою. П`ять із шести архиєреїв, які засідали у Святійшому урядуючому синоді в 1746 р., були українцями; в 1751 р. всі 9 архиєреїв-синодалів були українцями [10; с. 486-487]. 
