Слово "Пасха" означає в перекладі з єврейської "пройшов мимо, визволення". Євреї, святкуючи старозавітну Пасху, згадували про визволення предків своїх від рабства єгипетського. Християни ж, святкуючи Пасху новозавітну, радіють визволенню через Христа усього людства від рабства диявола і даруванню нам життя та вічного блаженства. За важливістю благодіянь, одержаних нами через Воскресіння Христове, Пасха є свято свят і торжество з торжеств, тому й богослужіння цього свята відрізняється від інших величністю та незвичайною урочистістю.

Богослужіння Великої суботи присвячено спомину про перебування Ісуса Христа "у гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, у раю ж з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний", і, нарешті, про воскресіння Спасителя з гробу.

Служба Великої п'ятниці присвячена спомину про хресні страждання Спасителя, Його смерть і погребіння.

Служба Великого четверга присвячена споминам про омовіння Ісусом Христом ніг ученикам, Тайну вечерю, молитву Ісуса Христа в саду Гефсиманському і зраду Його Іудою.

Великий піст є найважливішим і найдавнішим з усіх багатоденних постів. Він нагадує нам про сорокаденний піст Спасителя у пустелі; він же вводить нас у Страсний тиждень, а потім – до радості свята свят – Світлого Христового Воскресіння.

На землі після створення світу Бог освятив для богослужінь сьомий день (Див.: Бут. 2, 3). Потім законом, даним Мойсеєві на Синаї, це служіння поширив на всі дні, повелівши щоденно освячувати ранок і вечір принесенням жертви Богу (Див.: Чис. 28).

Після смерті християнина тіло його обмивають, одягають у чистий, якщо можливо, новий одяг і загортають у біле покривало на знак того, що померлий при своєму хрещенні дав обіцянку провадити життя в чистоті і святості, або одягають в одяг за званням померлого, вказуючи цим, що він іде до Господа Бога, щоб скласти звіт про виконання своїх обов'язків. На чоло померлого кладеться вінчик із зображенням Христа, Богоматері та Іоана Предтечі з написом "Святий Боже..." на знак того, що померлий, як християнин, вів на землі боротьбу за правду Божу і вмер з надією заступництвом Божої Матері та Іоана Предтечі отримати вінець на небесах. У руки його вкладається хрест чи якась іконка на знак віри померлого у Христа, Божу Матір і святих угодників Божих.

Молебнями називаються короткі служби, у яких віруючі, за своїми особистими потребами чи обставинами, звертаються з молитвою до Господа Бога, Божої Матері та святих.

Це Таїнство інакше називається соборуванням і звершується над хворими для зцілення їх від немочей душевних і тілесних. Для здійснення його збирається семеро священиків, хоча в разі потреби звершувати його може й один священик. У посудині з пшеницею ставлять невелику скляночку з єлеєм, як знак милості Божої, а до єлею додається червоне вино, як наслідування "милосердного самарянина" і на спомин за пролиту на хресті кров Христову; навколо ж єлея ставлять у пшеницю запалені воскові свічки і між ними сім паличок, обгорнутих з одного кінця ватою, які служать для семиразового помазання хворого. Всім присутнім роздаються запалені свічки.

Таїнство шлюбу здійснюється посеред церкви перед аналоєм, на якому знаходяться хрест і Євангеліє, і при цьому бувають спочатку заручини, а слідом за цим вінчання. Заручини здійснюються так. Наречений стає праворуч, наречена – ліворуч. Священик тричі благословляє їх запаленими свічками і дає їм у руки ці свічки як знаки подружньої любові, благословенної Господом. Після молитви до Бога про дарування усяких благ і милостей зарученим і щоб Він благословив їхні заручини, з'єднав і зберіг їх у мирі та однодумності, священик благословляє й заручує їх обручками (кільцями), заздалегідь покладеними на престіл для освячення.

Це Таїнство здійснюється у вівтарі біля престолу,при архиєрейському служінні літургії. У диякони і священики посвячує один єпископ, а посвячення у єпископи здійснюється собором єпископів. Посвячення в диякони буває на літургії після освячення дарів, чим показується, що диякон не одержує права звершувати таїнства; у священики посвячують на літургії вірних після великого входу, щоб посвячений, як той, що одержав належну благодать, взяв участь в освяченні дарів; у єпископи ж посвячують під час літургії оголошених, після малого входу, чим показується, що єпископові дається право посвячувати інших в різні священні сани. Найважливішою дією при посвяченні є архиєрейське покладання рук з призиванням на посвячуваного благодаті Святого Духа, і тому посвячення називається інакше – рукопокладанням.