Отже, роль жінки в Церкві є такою ж, як і роль кожного християнина, незалежно від статі, національностей, соціального статусу, стану здоров'я і т.д. - співслужіння Христу в справі нашого спасіння. В силу своїх індивідуальних обдарувань жінка може вибрати адміністративне служіння в Церкві, бути богословом, іконописцем або керівником хору, прожити побожне життя в чернечому званні або ж у високому званні матері - але все це лише зовнішні вираження деяких аспектів життя християнина. Головне - це «захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом» (1Петра 3:4). Тому що Тіло Христове складається не з адміністраторів, богословів або іконописців, навіть не зі священнослужителів, але з християн. І роль кожного християнина, чоловіка чи жінки, за словами преп. Серафима Саровського, «наживання Духа Святого Божого».

Найпоширеніша думка про взаємини чоловіка і жінки базується, і небезпідставно, на текстах зі Священного Писання, що читаються привселюдно під час Таїнства Вінчання. Як вже зазначалося вище, спрощене розуміння того, що дружини повинні коритися своїм чоловікам (Еф. 5:22), часто викликає оплески з боку чоловіків, але спробуємо розібратися про що саме пише Апостол. Чи не виявиться, що Апостол Павло духовніший за нас, і що в своєму розумінні великої таємниці Христа і Церкви ми нічим не відрізнятимемось від стародавніх юдеїв, які кивали своїми головами, не розуміючи великої таємниці нашого спасіння (Мф. 27:39-43).

У православному віровченні проблеми статей просто немає, як і немає питання про роль жінки в Церкві. Такого роду проблеми і питання приносяться до Храму Божого людьми із суспільства і сім'ї в яких вони проживають. Наприклад, посварившись з дружиною чоловік може дорікнути їй цитатою з послання Апостола Павла, що безсумнівно відіб'ється на церковній самосвідомості як чоловіка, так і дружини. А почувши по телевізору феміністичні попередження про дискримінацію проти жінок, людина свідомо чи несвідомо несе їх у Церкву, і починає порівнювати Церковне життя - принаймні, таке, яке вона бачить - з гуманістичними, в тому числі і з феміністичними, принципами. Крім того, проблема часто посилюється самими служителями вівтаря, які, хто жартома, а хто і всерйоз, цитують зі Святих Отців щось на зразок «Тримайся подалі від жінок і архієреїв», забуваючи при цьому згадати, що ця порада була надана конкретним старцем-монахом конкретному молодому послушнику, і не є якимось узагальнюючим принципом православної свідомості.

Не секрет, що суспільство - його філософія, ідеологія, культура - має великий вплив на християнську думку. Проповідуючи християнство в елліністичному світі, Церква користувалася термінологією і методикою зрозумілою елліністичному суспільству; існуючи в рамках Римської Імперії, Церква богословила образами політичними та юридичними; зіткнувшись з радянським богоборством, Церква шукала шляхи протистояння; а живучи в умовах сучасного матеріалізму, Церква полемізує з ним, викриваючи його духовну убогість.

Питання про роль жінки у Церкві багаторазово піднімалось протягом всієї історії християнства, починаючи з перших десятиліть існування Церкви. Тому коли в двадцять першому столітті задається це питання, то найчастіше мається на увазі власне, не роль - про це проповідував Сам Христос, і писав ще Апостол Павло, а актуальна проблема взаємин чоловіків та жінок в сім'ї, в суспільстві і в Церкві. У церковній свідомості ця проблема звичайно виражена в тому, що бородаті чоловіки в чорному володіють адміністративною владою, яку жінці не дають, навіть якщо вона приклеїть собі бороду і одягне чорний халат [1]. З точки зору сучасної Західної світської культури, до якої належать не тільки жителі Сполучених Штатів, але й в досить значній мірі і жителі європейських країн, - у наявності дискримінація Церкви проти жінки, тільки за те, що вона народилася жінкою. Тому здається трохи дивним, що вказувати жінкам на їх місце в Церкві запросили мене - бородатого чоловіка в чорній одежі, наділеного деякою адміністративною владою у своїй парафії, тобто в малій частині Церкви.

Існує один парадокс будь-якої деспотичної системи. Ніхто не встановлював деспотичні системи, якої лозунгом був би той, що вони дійсно збираються нас поневолити. Такою є стратегія Сатани, щоб зробити рабами все людство. В цій статті я не буду розглядати всі минулі “винаходи” Диявола. Також я не буду тут роздумувати про конспірологію та вивчати те, що є неочевидним.
Існує в Диявола така тактика: чорне називати білем, рабство або сваволю називати свободою, а зло добром. Демократія таким чином перетворюється на охлократію (з грец. ohlokratia – влада натовпу). Згідно позиції охлократії толерувати можна все, окрім християнських цінностей. А це породжує людський егоїзм, а також “свободу”, яка означає те, що я можу робити і дозволити робити собі все, що я хочу.
Габріела Кубі у своїй книжці “Гендерна революція: релятивізм у дії” пише: «Статеву відмінність чоловіка та жінки називають соціальним конструктом, а саме винаходом гетеросексуального патріархату. Так начебто через це не лише меншість зазнає пригнічення та дискримінації, а й несправедливо обмежується свобода людини в цілому»[1].