Читай початок тут
V. Церква перед лицем сучасних викликів
10. Сьогодні Христова Церква стоїть перед крайніми, навіть сповненими виклику виявам секуляризму, властивими політичним, культурним та соціальним подіями сучасного світу. Головним елементом секуляризму була й залишається ідея повністю відірвати людину від Христа та духовного впливу Церкви. При цьому несправедливо ототожнюючи її з консерватизмом та доводячи, всупереч історії, що начебто вона була перешкодою для прогресу та розвитку. У наших секуляризованих суспільствах, відрізаних від свого духовного коріння, людина плутає свою свободу та сенс свого життя з абсолютною автономією та звільненням від свого вічного призначення. Внаслідок чого виникає ряд помилкових висновків і навмисно неправильних трактувань християнської традиції. Таким чином, свобода у Христі, надана з небес, та розвиток «в міру зросту Христового» (Еф. 4:13) суперечать «самоспасительним» тенденціям людини. Жертовна любов вважається несумісною з індивідуалізмом, а аскетичний характер християнської етики – неприпустимим викликом прагненню до індивідуального щастя.
Ототожнення Церкви з консерватизмом, несумісним з прогресом цивілізації, є довільним і наклепницьким. Оскільки усвідомлення своєї ідентичності християнськими народами несе на собі вічну печатку справжнього вкладу Церкви не тільки в їх культурну спадщину, а й в здоровий розвиток світської культури в цілому, оскільки Бог поставив людину адміністратором всього Свого творіння і його співпрацівником в світі. Православна Церква протиставляє сучасному «людині-богу» як верховному мірила всього «Боголюдини»: «Бог що втілився, а не людини обожненої» (св. Іоан Дамаскин, Докладний виклад православної віри, 3,2.–PG 94, 988). Вона являє рятівну істину Боголюдини і Його Тіло – Церкву як місце і спосіб життя в свободі, як «істинної любові» (див. Еф. 4:15) і як участь, вже на землі, в житті воскреслого Христа. Боголюдський, «не від світу цього» (Ін. 18:36) характер Церкви, яка живить і направляє «в світ» свою присутність і свідчення, не дозволяє їй вподібнюватися світові (Рим. 12: 2).
11. Сучасний розвиток науки та технології змінює наше життя. Проте все, що спричиняє зміни в нашому людському житті, вимагає перевірки розсудом. Бо ж, крім значних покращень – наприклад, тих, що полегшують наше повсякденне життя, дають змогу лікувати раніше невиліковні хвороби та продовжувати вивчення космічного простору, – ми зустрічаємося також із негативними наслідками наукового прогресу - з такими ризиками, як маніпулювання людською свободою, перетворення людини на знаряддя, поступова втрата цінних традицій, занепад і навіть руйнування природного довкілля.
За своєю природою, наука як така, на жаль, не має засобів, необхідних для того, щоб запобігти або подолати чималу кількість проблем, яку вона безпосередньо або опосередковано спричиняє. Наукове знання не мобілізує моральну волю людини, яка, добре знаючи про ризик, і далі діє так, неначе її не було попереджено. Без духовного підходу неможливо дати відповідь на серйозні екзистенційні та етичні проблеми буття людини і на питання про вічний сенс її життя та світу.
12. За наших днів гідний подиву прогрес, досягнутий у царині біології, генетики, нейрофізіології мозку, збуджує загальний ентузіазм. Ідеться про такі здобутки науки, коло застосування яких здатне спричинити важкі антропологічні та етичні дилеми. Неконтрольоване застосування біотехнології із втручанням у початок, тривалість та кінець життя загрожує його істинній повноті. Людина розпочинає екстремальні та небезпечні для її власної природи експерименти. Вона ризикує перетворитися на біологічний механізм, на соціальну одиницю або на апарат контрольованого мислення.
Православна Церква не може залишатися осторонь дебатів з антропологічних, етичних та екзистенційних питань такої ваги. Вона спирається на вказані Богом критерії, аби довести актуальність православної антропології перед лицем сучасної підміни цінностей. Наша Церква може та повинна явити в світі своє пророче сумління в Ісусі Христі, Який через Воплочення взяв на Себе вповні стан людини та є абсолютним зразком відновлення людського роду. Вона стверджує, що життя людської істоти є священним і що людина ще від зачаття має ознаки особистості. Право на народження є найпершим із прав людини. Церква – як боголюдське спілкування, в лоні якого кожна людина становить унікальну цілісність, призначену для особистого спілкування з Богом, протистоїть будь-якій спробі звести людину до стану об’єкта, перетворити її на вимірювану величину. Жодне наукове досягнення не має повноважень зачіпати гідність та божественне призначення людини. Людська істота не визначається самими лише своїми генами.
Саме на цій основі, на православний погляд, будується біоетика. В епоху суперечливих образів людини, всупереч секулярним, автономним та редуктивним уявленням про неї, православна біоетика утверджує створення за образом та подобою Божими та вічне призначення людської істоти. У такий спосіб Церква виголошує своє слово у філософському та науковому обговоренні питань біоетики, привносячи в нього біблійну антропологію та духовний досвід Православ'я.
13. У світовому суспільстві, спрямованому на власність та індивідуалізм, вселенська Православна Церква пропонує істину життя у Христі та за Христом, яке вільно втілюється в повсякденне життя кожної людини через її «працю аж до вечора» (Пс. 104:23), виконуючи яку людина стає співробітником вічного Отця – «Ми бо співробітники Божі» (1Кор. 3:9) – та Його Сина [«Отець Мій творить аж по цюю пору, тож і Я творю» (Ін. 5:17)]. Благодать Божа освячує всі труди людини, яка працює разом із Богом, відкриваючи в них утвердження людського життя та спілкування. У цьому контексті перебуває також християнська аскеза, докорінно відмінна від будь-якого дуалістичного аскетизму, що ізолює людину від суспільства та від її ближнього. Християнська аскеза та утримання, які поєднують людину із сакраментальним життям Церкви, стосуються не лише монастирського життя, вони є рисами життя церковного в усіх його виявах, відчутним свідченням присутності есхатологічного духу в благословенному існуванні православних вірян.
14. Коріння екологічної кризи є екологічним та моральним, і воно вписано в серце кожної людської істоти. Протягом останніх століть ця криза дедалі посилювалася через численні розділення, породжені людськими пристрастями, такими як корисливість, жадоба, себелюбство, дух хижацтва, і такими їхніми наслідками на планеті, як зміна клімату, що відтепер серйозно загрожує природному довкіллю, нашому спільному «дому». Розрив зв'язку, що єднає людину з природою, є відхиленням від належного використання Божого творіння. Щоб розв'язати екологічну проблему на засадах християнського передання, слід не лише карати за гріх зловживання природними запасами планети, тобто докорінно змінити ментальність, а й практикувати аскезу як протиотруту від споживацтва, культу потреб та власницького почуття. Це передбачає також величезну відповідальність, яка вимагає від нас передати у спадок майбутнім поколінням придатне для життя природне довкілля та спосіб його використання згідно з волею та благословенням Бога. У таїнствах утверджується творіння, а людина заохочується діяти як його господар, охоронець та «священик», який представляє його Творцеві як діяння благодаті – «Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все» – та плекає євхаристичне ставлення до творіння. Цей православний євангельський та святоотцівський підхід притягує також нашу увагу до соціальних аспектів та тих трагічних наслідків, якими загрожує руйнування природного довкілля.
VI.Церква перед лицем глобалізації, насильства як її крайнього вияву та міграції
15. Сучасна теорія глобалізації – тихо нав'язана та швидко поширювана, – викликає сильні потрясіння в економіці та суспільстві на світовому рівні. Нав'язана глобалізація породила нові форми систематичної експлуатації та соціальної несправедливості. Її задумом є поступове скасування перешкод, що їх становлять національні, релігійні, ідеологічні та інші традиції, які їй протистоять. Вона призвела до послаблення та загрожує розпадом соціальних здобутків заради нібито необхідної реконструкції світової економіки, ще поглибивши прірву, що розділяє багатих і бідних, підірвавши соціальну згуртованість народів та розпалюючи нові вогнища міжнародної напруги.
Православна Церква перед обличчям нівелюючої і безособової гомогенізації, якій сприяє глобалізація, а також крайнощів етнофілетизму, виступає на захист ідентичності народів і зміцнення місцевих традицій. В якості альтернативної моделі єдності людства вона демонструє організацію Церкви, на основі рівної честі помісних Церков. Церква протистоїть провокаційною загрозу для сучасної людини і культурних традицій народів, яку таїть в собі глобалізація і принцип «автономії економіки» або економізм, тобто, відділення економіки від життєвих потреб людини і її перетворення в самоціль. Церква ж пропонує життєздатну економіку, засновану на принципах Євангелія. Таким чином, орієнтуючись на слова Господа: «Не хлібом єдиним живе людина» (Лк. 4:4), Церква не пов’язує прогрес людського роду тільки з підвищенням рівня життя і економічним розвитком на шкоду духовним цінностям.
16. Церква не втручається в політику у вузькому сенсі цього слова. Проте її свідчення є істотним чином політичним – як турбота про людину та її духовної свободи. Слово Церкви, незмінно сповнене розважливості, буде завжди сприяти здійсненню належних дій на благо людини. Сьогодні помісні Православні Церкви покликані побудувати нову форму конструктивної солідарності зі світською правовою державою в рамках нових міжнародних відносин, відповідно до біблійним принципом: «Віддавайте кесареве кесареві, а Боже – Богові» (Мт. 22:21). Ця солідарність повинна зберегти самобутність Церкви і держави, забезпечити їх щиру співпрацю на благо захисту унікальної гідності і, отже, прав людини, гарантуючи соціальну справедливість.
Права людини сьогодні перебувають у центрі політики, що є відповіддю на теперішні кризи та соціальні й політичні струси. Вони покликані захистити свободу індивіда. Православна Церква критично підходить до прав людини, побоюючись, щоб індивідуальне право не виродилося в індивідуалізм та у рух, що вимагає прав. Таке відхилення є шкідливим для громадського характеру свободи; воно несправедливо перетворює права на індивідуальні вимоги пошуку щастя; вона змішує свободу із свавіллям індивіда, підносячи це свавілля до «всезагальної цінності», що підриває підвалини суспільних, родинних, релігійних, національних цінностей та загрожує фундаментальним моральним цінностям.
Отже, православне розуміння людини протистоїть як самовпевненому обожнювання індивіда і його прав, так і ганебного приниження людської особистості всередині сучасних гігантських економічних, соціальних, політичних і комунікативних структур. Православна традиція – це невичерпне джерело живих істин для людини. Ніхто ніколи не вважав і не дбав про людину так, як Боголюдина Христос і Його Церква. Основоположним правом людини є захист принципу релігійної свободи в усіх її проявах, таких, як свобода совісті, віри, відправлення культу, як і всі вирази релігійної свободи в особистому або громадському порядку. У нього також входить і право кожного віруючого практикувати вільно, без втручання з боку держави, виконання своїх релігійних обов’язків, публічне викладання релігії і умови функціонування релігійних громад.
17. Зараз ми переживаємо поширення хворобливого явища насильства в ім’я Боже. Спалахи фундаменталізму в надрах релігій ризикують привести до панування думки, що воно становить сутність релігійного феномену. Істина, однак, полягає в тому, що фундаменталізм як «ревнощі не по розуму» (Рим. 10:2) є проявом хворобливої релігійності. Справжній християнин, наслідуючи приклад Розп’ятого Господа, не вимагає жертви, але приносить себе в жертву, і з цієї причини є найсуворішим суддею релігійного фундаменталізму будь-якого походження. Щирий міжрелігійний діалог сприяє розвитку взаємної довіри, просуванню миру і примирення. Церква трудиться заради того, щоб зробити більш відчутним присутність «Світлом світу» на Землі. Істинний світ досягається не силою зброї, але тільки шляхом любові, «не шукає свого» (1 Кор. 13:5). Єлей віри повинен використовуватися для полегшення і зцілення старих ран інших людей, а не для розпалювання нових вогнищ ненависті.
18. Православна Церква з болем і молитвою стежить і відзначає велику сучасну гуманітарну кризу, експансію насильства та збройних конфліктів, переслідування, вигнання і вбивства представників релігійних меншин, насильницьке вигнання сімей з їх домівок, трагедію торгівлі людьми, порушення основних прав окремих людей і народів і примус до зміни віросповідання. Вона беззастережно засуджує викрадення людей, тортури і жахливі страти. Вона засуджує руйнування храмів, релігійних символів і пам’ятників культури.
Православна Церква особливо стурбована становищем християн і інших переслідуваних етнічних і релігійних меншин на Близькому Сході. Зокрема, вона звертається до урядів цього регіону із закликом захистити християнське населення, православних християн давньосхідних Церков та інших християн, яким вдалося вижити в колисці християнства. Корінні християни та інші групи населення мають невід’ємне право залишатися в своїх країнах як рівноправні громадяни.
Отже, ми закликаємо всіх залучених в цей конфлікт, незалежно від їх релігійних переконань, попрацювати в ім’я примирення і поваги до прав людини, перш за все заради захисту божественного дару життя. Війна і кровопролиття повинні закінчитися, щоб запанувала справедливість, повернувся мир і стало можливим повернення вигнаних до рідних домівок. Ми молимося про мир і справедливість в країнах Африки, що проходять через важкі випробування, а також в стражденній Україні. На Соборі ми знову наполегливо повторюємо заклик до відповідальних осіб звільнити двох викрадених в Сирії архієреїв – Павла Язигі та Іоана Ібрагіма. Ми молимося про звільнення всіх наших побратимів, які перебувають в заручниках і полоні.
19. Сучасна проблема біженців та міграції, що постійно погіршується з політичних, економічних і кліматичних причин, знаходиться в центрі уваги світу. Православна Церква незмінно ставилася і продовжує ставитися до вигнанців, до всіх, що перебувають в небезпеці і потребі, ґрунтуючись на словах Господа: «Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; Був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене» (Мт. 25:35-36) і «істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мт. 25:40). Протягом усього свого історичного шляху Церква перебувала на боці «струджених і поневолених» (Мт. 11:28). Ніколи церковне людинолюбство не обмежувалася лише актами благодійності, здійснюються час від часу по відношенню до нужденних і стражденних, але мало на меті усунення причин, що призвели за собою соціальні проблеми. «Справа служіння» Церкви (Еф. 4:12) визнається всіма.
Таким чином, ми направляємо наш заклик насамперед до тих, в чиїй владі усунути причини виникнення кризи біженців, з тим щоб вони вжили належних позитивні рішення. Ми закликаємо політичні влади, православних віруючих та інших політиків різних країн, в яких знайшли і продовжують знаходити притулок біженці, надати їм будь-яку можливу допомогу, навіть з останніх засобів.
VII. Церква: свідоцтво через діалог
20. Церква не забуває тих, хто її покинув і страждає за всіх тих, хто не розуміє її голосу. Усвідомлюючи себе як живу присутність Христа у світі, вона переносить божественне домобудівництво у свої конкретні дії, вдаючись до всіх засобів, які вона має, для достеменного свідчення про істину у строгості апостольської віри. Виходячи з такого розуміння обов’язку свідчення та повсякчасної готовності, Православна Церква надає великого значення діалогу, особливо з інославними християнами. Завдяки цьому діалогу інші християни тепер краще знають Православ'я та чистоту його передання. Вони знають також, що Православна Церква ніколи не приймала богословського мінімалізму та не ставила під сумнів своє догматичне передання та свою євангельську мораль. Міжхристиянські діалоги становили для Православ'я привід наголосити належну повагу до вчення Отців та засвідчити правильність істинного передання єдиної святої соборної апостольської Церкви. Діалоги, в які вступає Церква, ніколи не означали та ніколи не означатимуть будь-якого компромісу в питаннях віри. Ці діалоги є свідченням Православ'я, яке спирається на євангельське послання: «Прийди та подивися» (Ін. 1:46) і «Бог є любов» (1 Ін. 4:8).
* * *
У цьому дусі, будучи виявом Царства Божого у Христі, Православна Церква в цілому світі вбачає божественне домобудівництво в сакраментальному житті, центром якого є божественна Євхаристія, яка дає нам нетлінну та приступну для псування їжу, а Тіло Самого Господа, джерело життя, «небесний Хліб», «який є засобом для безсмертя, протиотрутою, аби не вмерти, а жити в Ісусі Христі завжди» (Ігнатій Антіохійський, Послання до Ефесян, XX, 1, PG 5, 756A). Божественна Євхаристія є ядром соборного служіння тіла Церкви, як про це твердить св. Іриней Ліонський: «Наше вчення є згідним із Євхаристією, а Євхаристія натомість підтверджує наше вчення (Проти єресей, IV, 18, PG 7, 1028).
Провіщуючи, таким чином, Євангеліє всьому світові, відповідно до заповіді Господньої, щоб «проповідувалося покаяння на відпущення гріхів усім народам» (Лк. 24:47), ми маємо віддавати самі себе й одне одного й усе життя наше Христу Богу, любити одне одного, сповідуючи у згоді «Отця і Сина і Святого Духа, Трійцю Єдиносущну та нероздільну». Зібравшись на собор, звертаючи ці слова до вірних нашої святої Православної Церкви та до всього світу, йдучи стопами святих Отців та підкоряючись соборним рішенням, які наказують нам зберігати передану в спадок апостольську віру, «узгоджуючи із Христом» наше повсякденне життя, в надії на «загальне воскресіння», ми прославляєм Бога в Трьох Лицях, співаючи: «Отче Вседержителю, і Слово, і Душе, у Трьох Лицях з’єднане Єство Пресущне і Пребожественне, в Тебе ми охрестились і Тебе благословляємо по всі віки» (Канон Пасхальний, пісня 8).
† Варфоломей, патріарх Константинопольський, голова
† Феодор II, патріарх Александрійський
† Феофіл III, патріарх Єрусалимський
† Іриней, патріарх Сербський
† Даниїл, патріарх Румунський
† Хризостом, архієпископ Кіпрський
† Ієронім, архієпископ Афінський та всієї Еллади
† Сава, митрополит Варшавський та всієї Польщі
† Анастасій, архієпископ Тиранський та всієї Албанії
† Ростислав, архієпископ Прешовський, митрополит Чеських земель та Словаччини
Делегація Вселенського патріархату
† Лев, архієпископ Карельський та всієї Фінляндії
† Стефан, єпископ Таллінський та всієї Естонії
† Іоанн, митрополит Пергамський
† Димитрій, архієпископ Американський
† Августин, митрополит Німецький
† Іриней, архієпископ Критський
† Ісаія, митрополит Денверський
† Олексій, митрополит Атлантський
† Яків, митрополит Принцевих островів (Принкипониський)
† Йосиф, митрополит Прикониський
† Мелітон, митрополит Філадельфійський
† Емануїл, митрополит Гальський
† Микита, митрополит Дарданельський
† Миколай, митрополит Детройтський
† Герасим, митрополит Сан-Франциський
† Амфілохій, митрополит Кисамський та Селінський
† Амвросій, митрополит Корейський
† Максим, митрополит Селіврійський
† Амфілохій, митрополит Адріанопольський
† Каліст, митрополит Діоклійський
† Антоній, митрополит Ієропольський, очільник православних українців у Сполучених Штатах Америки
† Іов, митрополит Тельмиський
† Іоанн, архієпископ Харіупольський, очільник Патріаршого екзархату православних парафій російської традиції в Західній Європі
† Григорій, єпископ Нісський, очільник православних карпатських русинів у Сполучених Штатах Америки
Делегація Александрійського патріархату
† Гавриїл, митрополит Леонтопольський
† Макарій, митрополит Найробійський
† Іона, митрополит Кампальський
† Серафим, митрополит Зімбабвійський та Ангольський
† Олександр, митрополит Нігерійський
† Феофілакт, митрополит Триполійський
† Сергій, митрополит Кабо-Верде
† Афанасій, митрополит Киринський
† Олексій, митрополит Карфагенський
† Ієронім, митрополит Мванський
† Георгій, митрополит Гвінейський
† Миколай, митрополит Ермупольський
† Димитрій, митрополит Іринупольський
† Дамаскин, митрополит Йоганнесбурзький та † Narcisse d’Accra
† Емануїл, митрополит Птолемаїдський
† Григорій, митрополит Камерунський
† Никодим, митрополит Мемфіський
† Мелетій, митрополит Катангський
† Пантелеймон, єпископт Браззавільський та Габонський
† Інокентій, єпископ Бурундійський та Руандійський
† Хризостом, єпископ Мозамбікський
† Неофіт, єпископ Нієрійський та Кенійських Гір
Делегація Єрусалимського патріархату
† Венедикт, митрополит Філадельфійський
† Аристарх, архієпископ Константинський
† Феофілакт, архієпископ Іорданський
† Нектарій, архієпископ Антидонський
† Філумен, архієпископ Пельський
Делегація Сербської Церкви
† Іоанн, архієпископ Охридський та митрополит
† Амфілохій, митрополит Чорногорський та Приморський
† Порфирій, митрополит Загребський та Люблянський
† Василій, єпископ Сремський
† Лукіан, єпископ Будимський
† Лонгін, єпископ Новограчаницький
† Іриней, єпископ Бачський
† Хризостом, єпископ Зворницький та Тузлинський
† JІустин, єпископ Жичський
† Пахомій, єпископ Враньський
† Іоанн, єпископ Шумадійський
† Ігнатій, єпископ Браничевський
† Фотій, єпископ Далматинський
† Афанасій, єпископ Бихачський та Петровацький
† Іоанникій, єпископJ Будимський та Никшичський
† Григорій, єпископ Гум-Герцеговинський та Приморський
† Милутин, єпископ Вальєвський
† Максим, єпископ у Західній Америці
† Іриней, єпископ в Австралії та Новій Зеландії
† Давид, єпископ Крушевацький
† Іоанн, єпископ Пакрацький та Славонський
† Андрій, єпископ в Австрії та Швейцарії
† Сергій, єпископ у Франфурті та Німеччині
† Іларіон, єпископ Тимокський
Делегація Румунської Церкви
† Феофан, архієпископ Ясський, митрополит Молдовський та Буковинський
† Лаврентій, єпископ Сибіуський, митрополит Трансильванський
† Андрій, єпископ Вадський, Фелеакський та Клузький, митрополит Альбійський, Крисанський та Марамурешський
† Іриней, архієпископ Крайовський, митрополит Олтенійський
† Іоанн, єпископ Тимишоарський, митрополит Банацький
† Йосиф, єпископ у Західній та Південній Європі
† Серафим, єпископ у Німеччині та Центральній Європі
† Нифон, митрополит Тирговиський
† Іриней, архієпископ Альба-Юльський
† Іоаким, архієпископ Романський та Бакиуський
† Кассіан, архієпископ Нижньо-Дунайський
† Тимофій, архієпископ Арадський
† Миколай, архієпископ в Америці
† Софроній, єпископ Орадійський
† Никодим, єпископ Стрехайський та Северинський
† Вісаріон, єпископ Тулчинський
† Петроній, єпископ Селазький
† Силуан, єпископ в Угорщині
† Силуан, єпископ в Італії
† Тимофій, єпископ і Іспанії та Португалії
† Макарій, єпископ у Північній Європі
† Варлаам, єпископ Плоештський, вікарій патріарха
† Еміліан, єпископ Ловиштенський, вікарій архієпископа Римницького
† Іоанн-Касіан, єпископ Вичинський, вікарій архієпископа в Америці
Делегація Кіпрської Церкви
† Георгій, митрополит Пафоський
† Хризостом, митрополит Китіонський
† Хризостом, митрополит Киринейський
† Афанасій, митрополит Лімасоський
† Неофіт, митрополит Морфський
† Василій, митрополит Константійський та Фамагустський
† Никифор, митрополит Кикоський та Тілерійський
† Ісаія, митрополит Тамасоський та Орінійський
† Варнава, митрополит Тримифунтський та Лефкарський
† Христофор, єпископ Карпасійський
† Нектарій, єпископ Арсинойський
† Миколай, єпископ Амафунтський
† Єпифаній, єпископ Ледрський
† Леонтій, єпископ Хитрський
† Порфирій, єпископ Неапольський
† Григорій, єпископ Месаорійський
Делегація Елладської Церкви
† Прокопій, митрополит Філіппійський, Неапольський та Тасоський
† Хризостом, митрополит Перістерійський
† Герман, митрополит Елідський
† Олександр, митрополит Мантинейський та Кинурійський
† Ігнатій, митрополит Артійський
† Дамаскин, митрополит Дидимотихійський, Орестейський та Суфлійський
† Олексій Нікейський
† Ієрофей, митрополит Навпактський та Свято-Власійський
† Євсевій, митрополит Самоський та Ікарійський
† Серафим, митрополит Касторійський
† Ігнатій, митрополит Димитріанський та Алмирський
† Никодим, митрополит Касандрійський
† Єфрем, митрополит Ідрський, Спеський та Егінський
† Феолог, митрополит Серський та Негритський
† Макарій, митрополит Сидирокастронський
† Анфим, митрополит Александрупольський
† Варнава, митрополит Неапольський та Ставрупольський
† Хризостом, митрополит Месинійський
† Афінагор, митрополит Іліонський, Акадський та Петрупольський
† Іоанн, митрополит Лангадський, Літійський та Рентинійський
† Гавриїл, митрополит Ново-Іонійський та Філадельфійський
† Хризостом, митрополит Нікопольський та Превезійський
† Феокліт, митрополит Ієрисоський, Святої Гори Афон та Ардамеріонський
Делегація Польської Церкви
† Симон, архієпископ Лодзький та Познаньський
† Авель, архієпископ Люблінський та Холмський
† Яків, архієпископ Білостоцький та Гданьський
† Георгій, єпископ Сємятицький
† Паїсій, єпископ Горлицький
Делегація Албанської Церкви
† Іоанн, митрополит Корчинський
† Димитрій, митрополит Аргирокастринський
† Миколай, митрополит Аполонійський та Фьєрський
† Антоній, митрополит Ельбасанський
† Нафанаїл, митрополит Амандійський
† Астій, єпископ Билідський
Делегація Церкви Чеських Земель та Словаччини
† Михаїл, архієпископ Празький
† Ісаія, єпископ Шумперкський
Підтримай проект:
Монобанк 5375 4141 0445 8954
долар, євро - реквізити для SWIFT
