Дідусь, тримаючи онука за ручку, показував йому велетенські, розлогі дерева, що росли обабіч алеї. Переконував, мовби немає у світі нічого прекраснішого, ніж дерева.- Подивись-но, як вони працюють!
- Хіба дерева працюють, діду?
- Ого-го! Вони ж бо сполучають небо і землю. Це дуже важке завдання. Ти подивись на оцей шерехатий стовбур. Він подібний до грубої линви, геть вузлуватий. На кінцях тієї "линви" її сплети розплітаються і розгалужуються, аби зв'язати небо із землею. Ті, що долі, ми називаємо корінням, а горішні -гіллям, галуззям або віттям. Але по суті своїй вони, властиво, тотожні. Коріння торує дорогу в землі, а гілля відкриває шлях до неба. І перше, і друге дається вельми складно.
- Але ж, діду, - крізь землю важче пробиватися, ніж крізь повітря!
- О ні, моя дитино. Якби було так просто, то віти були б значно рівнішими. А ти поглянь, які вони вигнуті й викривлені від зусиль, від натуги. Адже вони шукають, працюють, стараються і борються з усіх сил. Ще більше, ніж коріння!
- А хто їх примушує так сильно трудитися?
- Вітер. Вітер хоче роз'єднати небо і землю. Однак дерева щосили опираються. І перемагають.
Складне завдання нашої віри полягає в підтримуванні зв'язку між небом і землею.
БРУНО ФЕРРЕРО
