В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Ми святкуємо сьогодні день Торжества Православ’я: не торжества православних людей над іншими людьми, а торжества про те, що Православ’я як світло - сіяє, немов вогонь горить, як життя - тече по усьому світі. І знову-таки: не лише наше церковне Православ’я, але щось набагато більше за те, що ми можемо вмістити. Один раз о. Софроній сказав мені: «Ніхто не повинен би насмілюватись називати себе православним християнином, тому що бути православним, у повному розумінні цього слова, це означає знати Бога Таким, Який Він є, і поклонятися Йому духом і істиною достойно Його святості». І хто з нас, хто із православних всіх часів міг би похвалитися, що він так знає Бога, що він так Йому поклоняється?..Православ’я є знання Бога - не про Нього, а Його Самого, глибоке, особисте знання, і трепетне, побожне поклоніння перед Ним. І тому ми можемо справді радіти, що, незважаючи на всі перешкоди, які кожен з нас і всі ми в сукупності ставимо перед Богом, Він відкривається нам, Він покоряє нас, Він виливає в нас Своє світло, Своє життя, знання й пізнання про Себе, і звалює нас додолу - не в приниженні, ні! - а у свідомості Його величі, святості, невиреченої краси, які нас спонукують поклонитися Йому всією любов’ю, всім трепетом, всім зачудуванням і замилуванням нашої душі.
І таке розуміння Православ’я наповнює серце та розум радістю про те, що далеко за межами Православної Церкви це Богопізнання, це поклоніння Богові пронизує душі мільйонів і мільйонів людей - і тих, хто сповідує Христа, і тих, хто не зустрів Христа, але чують Бога Живого, чудо Боже, і поклоняються Йому всією душею, всім розумом, усім життям.
Усвідомлення Православ’я - це споглядання води живої, що тече у всьому світі й живить всіх, хто шукає правди, і істини, і життя, і любові. І в цьому наша радість: що Бог підкоряє Собі, пронизує Собою, приводить у Своє Царство незліченну кількість людей, про яку ми самі не маємо й поняття. Тому що Бог бачить серця, Бог благословляє і намір, і вчинок, і, за повчанням апостола Павла, приймає молитви кожного - не тільки християнина, не тільки старозаповітного юдея, але і язичника, і того, хто в пошуку. Це так дивовижно!
Є молитва свт. Василія Великого, якого літургію ми вперше в цьому пості зараз звершуємо, в якій він просить благословення Божого тим, хто Його знає, і тим, хто Його ще не пізнав, і тим, хто противиться Його слову, тому що вони не можуть зрозуміти путів Божих і ще не стали в безмовному жаху, у трепеті перед таїною життя.
Яким же великим, яким широким і бездонним є це Православ’я! Так, ми радіємо про те, що Православ’я перемогло на Соборах усі давні єресі, усяку неправду супроти Бога, супроти людини, супроти Матері Божої, супроти тварини, супроти життя, і Собори проголосили рішучі слова істини. Але ці слова промовлені не для приниження тих, хто не знав свого шляху, а для того, щоб світло засяяло у їхньому розумі і в їхньому серці, щоб і для них розпочалося нове життя, не лише в зародку, але в тій повноті, яку обіцяв нам Господь.
Православ’я - шлях хресний для православних. Ми повинні не тільки дати Богові проникнути в наші глибини, розсіяти в нас всю пітьму, перемогти всяке зло, скорити нас силою Своєї любові; але й силою, немов би в жорнах, змолоти нас, щоб ми зробилися добрим борошном, здатним стати хлібом освячення. Ми маємо не тільки дати Богові простір діяти, але ми мусимо стати й бути, завжди, кожної миті нашого життя, співробітниками Божими, відкриваючи Йому шлях, відрікаючись у собі від всього того, що недостойне Його, відкидаючи себе, знаючи тільки Христа розп’ятого за нас, і воскреслого, як обітницю наших слави і спасіння. Тоді й ми зробимось учасниками подвигу тих великих отців і матерів, якими істина й життя і світло засяяли у світі і які відкрили іншим шлях життя.
Вступімо ж знову й знову, не жаліючи себе, забуваючи про себе, на цей шлях; станьмо співробітниками Божими в Його перемозі над нами, насамперед, над будь-якою неправдою, над будь-якою пітьмою, над будь-якою відсутністю або збіднінням любові; і тоді ми зробимось синами світла, синами Божими, як зробилися ті, кого ми сьогодні згадуємо в побожній, подячній, радісній молитві. Амінь.
Митрополит Антоній (Сурожський)
