У миру Василь народився 1 січня 1848 р. в родині священика Никифора Богоявленського, згодом також прийняв мученицьку смерть. З дитинства Василя вирізняли скромність і щиросердність. Після Духовного училища та семінарії в Тамбові він у 1874 р. закінчив Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я і був призначений викладачем у рідну семінарію. 31 січня 1882 Василь Никифорович Богоявленський був рукоположений у пресвітера в Покровській соборній церкві м. Козлова і незабаром призначений настоятелем Троїцького храму та благочинним міських церков. З початку свого пастирського служіння він у повноті проявив адміністративні здібності і здобув любов і повагу духовенства і мирян.
У трагічній смерті дружини і єдиної дитини молодий священик побачив Промисел Божий. Вступивши до Тамбовського Казанського монастиря, він 8 лютого 1886 прийняв чернечий постриг з ім'ям Володимир, наступного дня був зведений в сан архімандрита, призначений настоятелем Козловського Троїцького монастиря, а в жовтні того ж року - настоятелем Антонієвого монастиря у Великому Новгороді.
3 червня 1888 в Олександро-Невській лаврі архімандрит Володимир був висвячений митрополитом Новгородським, Санкт-Петербурзьким і Фінляндським Ісидором та іншими ієрархами в єпископа Староруського, вікарієм Новгородської єпархії. Преосвященний Володимир проявляв постійну турботу про влаштування церковного життя на приході, приділяв особливу увагу духовно-моральній освіті мирян.
19 січня 1891 святитель Володимир був призначений на Самарську кафедру. У той час губернію вразила епідемія холери і неврожай. Влада губилася і першим пішов до народу з хрестом у руках єпископ Володимир, з'явившись у важку хвилину як справжній піклувальник і міцна моральна опора. Святитель всюди прагнув бути разом із паствою: здійснював про покійних панахиди на холерному цвинтарі, служив на площах міста молебні про визволення від лих, безбоязно відвідував холерні бараки в місцях, охоплених епідемією. У ті важкі дні владика Володимир багато уваги приділяв і духовній освіті, катехизації населення.
З 18 жовтня 1892 р. протягом шести років святитель Володимир керував Грузинським екзархатом в сані архієпископа Карталінского і Кахетинського. Очолюючи Тбіліську кафедру, він неспинно працював над духовною освітою різноплемінного населення, зміцненням і поширенням православної віри на Кавказі. У результаті його невтомних праць було збудовано і відновлено більше ста храмів, в тому числі багато старовинних, занедбаних; відкрито понад 300 церковнопарафіяльних шкіл, влаштована Духовна семінарія в Кутаїсі.
З 21 лютого 1898 р владика Володимир - митрополит Московський і Коломенський.
23 листопада 1912 Високопреосвященний Володимир був призначений митрополитом Санкт-Петербурзьким і Ладозьким з присвоєнням йому звання і прав першого з членів Священного Синоду.
Святійший патріарх Тихон пізніше так говорив про діяльність владики Володимира в той період: «Він був вірний канонами Святої Православної Церкви, переданням отців і безстрашно і сміливо, чесно і благородно сповідував цю ревність перед усіма, хоч би якими наслідками це не супроводжувалося».
Три роки управління тодішньою столичною єпархією виявилися надзвичайно важкими для нього: у місті посилювався вплив «распутінщіни», виразно відчувалася згубність наслідків її проникнення в церковні та державні справи, в життя царської родини. За відкрите неприйняття і засудження Распутіна святитель Володимир впав у немилість і в листопаді 1915 р. переведений до Києва.
Жовтневий переворот 1917 р. викликав негаразди в церковному житті на Україні. З приходом в Київ громадянської війни і захоплення більшовиками міста почалися небачені там до того часу пограбування і насильства, що супроводжувалися оскверненням монастирів і храмів, святинь Києво-Печерської лаври.
25 січня 1918 озброєні люди увірвалися в покої митрополита Володимира і після знущань над ним вивели його за стіни Лаври і розстріляли. Перед смертю архіпастир звершив молитву, благословив своїх убивць і сказав: «Господь вас хай простить». Знайдене братією його тіло було понівечене безліччю колотих і вогнепальних ран. Мученицька смерть святителя Володимира була початком тривалого періоду гонінь на Православну Церкву, під час яких безліч кліриків і мирян взяло мученицькі вінці, засвідчуючи про віру у Христа, навіть до смерті (Об’яв. 12, 11). Чесні мощі священномученика Володимира, митрополита Київського і Галицького, були знайдені влітку 1992 р. і покладені в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
Пам'ять - 7 лютого
Перекладено з days.pravoslavie.ru.
Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт"
