Бажання святого

Жив собі в давні часи один чоловік. Святість його була настільки великою, що їй дивувалися навіть ангели й навмисне сходили з неба, щоби подивитися: як, живучи на землі, можна так уподібнитися Богу?

І сказали одного разу ангели Богові:

- Господи, даруй цій людині дар чудотворення!

- Я згоден, - відповів Господь. - Запитайте в нього, чого він хоче.

І спитали ангели чоловіка:

- Чи хочеш ти одним дотиком рук подавати здоров'я?

- Ні, - відповів той. - Хай краще Сам Господь творить це.

- Чи бажаєш ти мати такий дар слова, силою якого ти навернув би грішників до покаяння?

- Ні, - це справа ангелів, а не слабкої людини. Я молюся про навернення грішників, але не навертаю.

- Можливо, ти хочеш залучати до себе сяйвом чесноти і тим прославити Бога?
- Ні, - залучаючи до себе, я відвертатиму людей від Бога.

- Чого ж ти хочеш? - допитувались ангели.

- Чого мені ще хотіти? Аби не позбавив мене Господь милості Своєї! А з нею в мене все буде.

Але ангели продовжували наполягати.

- Добре, - відповів чоловік. -Я хочу творити добро так, щоб самому про це не відати.

Ангели спантеличилися, але потім вирішили, що тінь цієї людини, якої вона не бачить, теж може зцілювати хворих, полегшувати на землі скорботи й печалі.

Так і повелося відтоді: хоч де б з'являвся цей святий, тінь його покривала зеленню витоптані дороги, повертала воду висохлим струмкам, під нею буяли квіти й висихали сльози людські.

А святий просто ходив по землі, розповсюджуючи навколо себе добро, сам того не відаючи.