У найфешенебельнішому ресторані одного міста якась пані замовила собі спаржеву юшку - фірмову страву цього ресторану. Вже за кілька хвилин послужливий офіціянт поставив перед жінкою тарілку з юшкою, що парувала і пахла дуже смачно. По тому вклонився й відійшов.- Офіціанте! - гукнула жінка йому в спину. -Будьте ласкаві, підійдіть-но сюди.
- Чогось іще бажаєте, пані? - спитав, наблизившись до столика.
- Прошу скуштувати цієї юшки! - попросила жінка.
- Але навіщо? Хіба не таку юшку ви замовляли?
- Прошу скуштувати! - наполягала жінка.
- Але чому? Може, вона пересолена?
- Скуштуйте!
- Чи вона прохолола?
- Кажу вам - куштуйте! - перейшла вже на крик
- Вибачте, пані, - чи можу я все-таки довідатись, навіщо?
- Як хочете довідатись, то скуштуйте цієї юшки, - правила своєї жінка, владним жестом вказуючи на тарілку.
Офіціянт, бачачи, що відвідувачка непохитна у своєму рішенні довести справу до кінця, присів край столу, обвів поглядом тарілку, відтак розгублено мовив:
- Але ж тут немає ложки!
- Нарешті! Нарешті ви зауважили! - вигукнула жінка. - Саме це я й намагалася вам розтлумачити: бракує ложки!
Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні, - а що більше цього, те від лихого (Матвія, 5,37)
БРУНО ФЕРРЕРО
