Він був греком і поставлений в митрополити патріархом Матвієм через два роки після смерті Кіпріана (1409р.). Того ж року прибув до Києва. Оскільки жалілися, що тут ніколи немає митрополита, то Фотій прожив у Києві 7 місяців, особисто вирішуючи всілякі проблеми.У квітні 1410 року митрополит Фотій прибув до Москви і почав повертати церковні землі, які під час набігів татар привласнили бояри. Цим він нажив собі багато ворогів, навіть великий князь не був ним задоволений, але все – таки землі були повернені.
Коли ж митрополит прибув із Москви до Володимира, то хан Едигей, що два роки тому розорив руську землю, прийшов з новим походом, щоб захопити самого митрополита. Та Бог зберіг праведника, хоч татари напали несподівано, Святитель перед цим виїхав у Святоозерський монастир, там сховався в одному тяжкодоступному селищі і залишився живий. Татари напали на Володимир, розграбували собор. Ключар собору Патрикій перетерпів страшні муки, але не сказав, де заховані святині і скарби.
Особливо було тяжко митрополиту, коли Литовський князь Вітовт захотів відділитися від Польщі і добути собі і своїй династії титул короля.
Він намагався задобрити Римського папу, котрий роздавав корони і не допустити спілкування із Московським митрополитом своїх підданих. Внаслідок цього Вітовт допомагав католицьким проповідникам і у 1427 р. заснував латинську кафедру у Луцьку, збудував у цьому ж місті домініканський монастир, віддав в повне володіння полякам волинські міста: Кременець, Олевськ, Збараж, Ратно та інші. Накінець зібрав підвладних йому князів, вирішивши відмовити Фотія в керуванні Литовсько-Волинськими церквами і добитися для них окремого митрополита. За загальною згодою звернулися до Візантійського імператора і патріарха, але ті відмовили, і Григорій Цимвлак (або Симивлах), посланий в Константинополь, повернувся ні з чим. Тоді Вітовт скликав єпископів і архімандритів і об’явив їм своє бажання. Він говорив: “згодьтеся, що внаслідок дальності митрополита Московського в єпархіях буває багато безпорядків, що вони можуть і без патріарха висвятити собі митрополита”. Духовенство довго не згоджувалося, але в березні 1415 року Вітовт повторив своє прохання до патріарха, але відповіді не було. Тоді, почекавши ще три місяці після назначеного Вітовтом терміну, 14 листопада собор руських єпископів висвятив Григорія Цимвлака на митрополита. Розіслали соборні постанови, посилаючись на досвід поставлення митрополитів Іларіона і Климента, підкріплених грамотою Вітовта з жалобою на патріарха та імператора.
Митрополит вирішив особисто поїхати до Вітовта, але на кордоні литовського князівства його пограбували прибічники князя Вітовта, і митрополит мусив повертатися до Москви. Тоді Фотій розіслав особисте послання для литовського духовенства, в якому нагадував єпископам про клятву не приймати іншого єпископа, окрім посланого від патріарха, і приводить до 30 правил, що пастирі, висвячуючи такого, повинні бути відлучені від церкви.
У Москві був скликаний собор (1416р), на якому засуджено неправильне рукоположення Григорія. В цей час, якби підтверджючи правильність позиції митрополита, звершилось кілька чудес від мощів святого Петра, Київ було пограбовано татарами, а Григорій Цимвлак через три роки помер (+1416р). У цей же час князь Свидригайло, звільнений із Кременецької в’язниці преп. Феодором, князем Острозьким, завжди вірний православ’ю, заставляє Вітовта відкласти свої і Ягелло плани, орієнтовані на папізм.
Вітовт після смерті Цимвлака згоджується, щоб святий Фотій узяв у свої руки Литовські єпархії.
Зрадівши такій нагоді, митрополит Фотій відвідує ці єпархії, зустрічається у Новгороді з Вітовтом, також відвідує Мстиславль, Луцьк, де хрестить сина князя Олександра і вертається до Києва. Звідси у1421р прибуває до Львова, потім Володимира, де проводить все Свято Різдва Христового, а на Богоявлення він уже у Вільні, а звідти знову – до Москви.
Митрополит Фотій був також присутнім на знаменитому Луцькому з’їзді Вітовта. Підтриманий німецьким імператором Сигізмундом цей князь хотів відділитися від Польщі через своє коронування у 1429 році. Для цього до Луцька прибуло багато гостей. Серед них, крім уже названого імператора, прибули: великий князь Московський Василій, внук Вітовта, польський король Ягелло, король Данії, посланці грецького імператора Палеолога і багато інших.
Там велася мова про всі тогочасні проблеми та про об’єднання східної і західної церкви. Цим питанням намагався зайнятися німецький імператор по проханню Візантійського імператора Іоанна Палеолога, якого хвилювали часті напади турків. А у західну ієрархію вкралися явні безпорядки. Митрополит Фотій повинен був дати благословіння на це об’єднання.
В серпні у Вільно домовилися вручати Вітовту королівську корону, і знову зібрали такий же з’їзд. Там було ще більше гостей: руські князі, прусські магістри, татарські хани та інші вельможі. Лишилося лише дочекатися корони, щоб вирішувати інші проблеми, але поляки завжди мріяли бути разом із Литвою. Вони по дорозі перехопили корону і грамоту Сигізмунда, і всі намагання литовця пропали. Внаслідок цього Вітовт впав у велику депресію і через два місяці помер. Віленські гості замість коронації побували на похоронах князя. Митрополит Фотій після смерті пробув у Вільні ще 11 днів, спілкувався з новим великим князем Литви і Волино Свидригайлом, що був єдинодушно обраний представниками цих земель.
Фотій до цього часу підготував записки про різну науку західної і східної церкви, про Святого Духа і навчав її нового государя Московського, тому стає зрозуміло, що молодий великий князь відкинув унію Ісидора.
Мудрий і високоосвічений пастир залишив багато своїх повчань. Велике богословське значення має викриття виниклої у Пскові ще до його правління єресі стригольників, енергійними діями якого вона припинилася у 1427 році.
Важливим церковно-історичним джерелом є складений митрополитом чин ”Вибору і поставлення єпископів”(1423), “Повчання важності священного сану і обов’язки священнослужителів”, а також “Духовний заповіт”, в якому розповідається про його життя. Великою справою святителя було також зібрання «Загально-руського літописного збірника» (1423 р.).
20 квітня 1430 року після утрені Фотій приліг спочити. В цей час у кімнаті засяяло незвичайне світло, і він побачив перед собою ангела, який сказав, що Господь дав йому ще один тиждень, щоб обдумав своє життя і дав розпорядження пастві. 22 роки потрудився святий Фотій, митрополит Київський і Московський і помер1 липня 1431 року, його похоронили в Успенському соборі Московського Кремля, а мощі відкрито 1471 року, його пам’ять 15 липня за новим стилем.
Православна Волинь
