Любов до ближнього – найкращий засіб від депресії

Всесвітня організація охорони здоров'я назвала депресію епідемією ХХІ століття, що охопила світ. За оцінками фахівців, ця недуга, притаманна сучасному урбаністичному суспільству, вже вийшла на перше місце в світі, обійшовши традиційних «лідерів» - інфекційні та серцево-судинні захворювання. Вона вражає своїми масштабами – щорік на неї хворіє близько 150 мільйонів чоловік. Якщо ситуація не покращиться, попереджають медики, до 2020 року депресія паралізує економічне життя багатьох країн.

Глибока депресія – сьогодні одна з головних причин суїцидів – з її вини відбувається від 45 до 60 відсотків всіх самогубств. У державах, де відбуваються економічні, політичні, соціальні потрясіння, така статистика зазвичай зростає і Україна тут посідає, на жаль, не останнє місце – на кожні 100 тис. населення припадає більше двадцяти самогубств.
Як не намагаються вчені подолати депресію лікувальними методами, змінити ситуацію кардинально їм не вдається – медичні заходи тут мало ефективні. Можливо це тому, що душевні розлади мають духовні корені?
Про те, як дивиться на проблему депресії Церква, головні причини і шляхи її вирішення розповідає єпископ Васильківський Євстратій, вікарій Київської єпархії, голова Інформаційно-видавничого управління Київської Патріархії.

- Розповсюджений сьогодні хворобливий стан, який науковці називають депресією, на мою думку, частіше всього пов’язаний із нерозумінням людиною свого високого призначення. З’явилося навіть таке нове поняття в медицині – ноогенний невроз, що передує глибокій депресії. Він пов’язаний з втратою людиною сенсу життя, кризою морально-етичних основ. Це відбувається часто-густо під тиском зовнішніх життєвих обставин, коли людина бачить, що зло у світі панує – або у формі несправедливості, або якоїсь образи, приниження її гідності, коли не справджуються її надії чи сподівання. Бо надто часто людина бачить, як нечесним і неправдивим шляхом дехто досягає більшого матеріального достатку ніж ті, хто працюють чесно і поводяться правдиво. Все це, накопичуючись, тисне на людську душу. У неї виникає розпач, не хочеться нічого робити, все її дратує – ось такий стан часто і називають депресією.

Головна причина у тому, що ми неправильно дивимося на цей світ, не розуміючи того, що він не досконалий. Він спотворений злом і гріхом, а ми помилково намагаємося будувати своє життя у ньому так, ніби він є правильним і дійсно таким, яким насправді має бути. І від цього всі наші біди, бо не усвідомлюємо, що життя в цьому недосконалому світі є тимчасовим, а вічне значення має тільки те, що відноситься до життя вічного, тобто духовного, і єдиною справжньою цінністю є вічний і незмінний Бог. Якщо ми своє життя спрямовуємо до Нього, тоді і наше життя наповнюється сенсом, і ті випробування, проблеми і негаразди, які зустрічаються, ми переносимо стійко.

- Але ж ми живемо в матеріальному світі?

- Зрозуміло, що ніколи не слід впадати у крайнощі, з одного боку, повністю віддаючись земним справам, занедбуючи духовну сторону свого буття, а з іншого – неможливо повністю віддатися тільки духовному життю. Бо кожна людина щонайменше повинна їсти й пити і забезпечувати себе і свою сім’ю усім необхідним для прожитку – що, до речі, є також прямим обов’язком християнина. І тому золотий або, як його ще називають, серединний чи царський шлях полягає саме у тому, щоби побудувати своє життя гармонійно. З одного боку, усвідомлюючи, що не можна віддавати всі сили, енергію, все своє життя на побудову матеріального достатку, який рано чи пізно припиниться і перестане бути для нас цінним, незважаючи на всі наші потуги. З іншого боку, ми повинні усвідомлювати найголовніше – те, заради чого ми живемо. А живемо ми, віруючі люди, заради поєднання з самим Богом, освячення, уподібнення до Нього. «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний», - закликає нас Господь.

- Тож як знайти бажаний баланс?

- Дуже важливо, користуючись усім тим, що є в цьому світі, не віддавати йому своє серце, не ставати рабами речей – рабами багатства, слави, кар’єри тощо. Треба вміти чітко розставляти пріоритети, усвідомлювати те, що в житті є найголовнішим, а що другорядним, що матеріальні речі допоміжні, а не домінуючі. І тоді значно менше буде у людини причин для проявів депресивного стану.

- Давно помічено, що коли людині важко на душі, її завжди тягне на природу. В чому причина цього феномену?

- Природа є творіння Боже. Через споглядання її краси, гармонії, довершеності ми так чи інакше підносимося своєю душею до Творця. І навіть, якщо і не усвідомлюємо цього, наша душа все одно очищується від оцих нашарувань матеріального світу – гонитви за матеріальними речами – налаштовується на духовну гармонію, яка закладена у самий людський природі. Споглядаючи небо, море, ліс чи озеро ми завжди знаходимо умиротворення своєї душі. В цьому контексті цікаво відзначити, що люди з сільської місцевості в молодості намагаються вибратися з відти в великі міста, для того, щоб здобути освіту, зробити кар’єру, заробити грошей, а потім, ставши з роками мудрішими, витрачають великі гроші для того, щоб придбати будинок в сільський місцевості і жити ближче до природи. І це є також свідченням того, що людина підсвідомо тягнеться до цієї гармонії.

- За свідченням психологів, однією з причин депресії, притаманних сучасному українському суспільству, є те, що люди часто розчаровуються у політичних силах, на які сподівались…

- Покладати надзвичайно великі сподівання на окремих людей, політичні партії або на якихось лідерів не припустимо. Бо люди, якими б на перший погляд досконалими і авторитетними вони не були і які б високі посади не займали, все ж таки залишаються людьми. Вони піддані і спокусам, і обмежені своєю людською природою, що не дозволяє їм бачити речі у всій повноті. І тому покладатися на людей – суперечить словам Священного Писання, яке говорить: «Не надійтеся на князів, на синів людських, бо в них немає спасіння, бо вийде дух людини і повернеться в землю свою і в той день загинуть всі помисли її. А людина, яка уповає на Бога, ніколи не посоромиться», тому що єдиний Бог – вічний, правдивий, не помиляється, вірний в Своїх словах.

- Люди, які знаходяться в депресії, зазвичай почуваються самотньо. Вони ображені на оточуючих, інколи закриті для спілкування...

- Кожна людина створює навколо себе певний мікроклімат. Тому треба пам’ятати, що від кожного з нас залежить і наше життя, і життя суспільства в цілому. Бо ми не є зовнішніми спостерігачами суспільного життя, а безпосередні його учасники. Від кожного з нас залежить як воно розвивається – в правильному чи в неправильному напрямку. І тому потрібно в першу чергу дбати про те, як самому найкращим чином виконувати свої обов’язки у відношенні до своїх близьких, батьків, дітей… обов’язки у відношенні до роботи, на якій працюєш, бо добросовісне виконання своїх обов’язків – це теж виконання заповіді Божої. І Господь за це винагороджує, якою б незначною чи простою не здавалася б, на перший погляд, ця праця. Значно більшої винагороди досягне, скажімо, прибиральниця, яка ретельно виконує свою роботу і цим приносить радість тим, хто користується плодами її праці, ніж недбайливий чиновник, від дій якого люди впадають в скорботу, страждання і зазнають якихось утисків.
Людина, яка працює по совісті, має значно менше шансів впасти у депресію, бо, відчувши вдячність оточуючих, бачитиме істинний сенс того, що вона працює не заради слави, багатства, кар’єри, а для того, щоб приносити радість іншим. Людина з міцною християнською вірою, яка виконує заповіді Божі, навіть, у період випробувань (а неможливо, щоб спокуси і випробування не прийшли у світ – це слова Самого Спасителя), буде стійко їх переносити, подібно до тієї притчі, яка є в Євангеліє: людина з міцною вірою подібна до того чоловіка, який побудував дім свій на камені. І коли подули вітри, розлилися води, то дім той устояв. А той, хто не має цієї міцної віри, той подібний до людини, яка збудувала свій дім на піску. І коли подув вітер і розлилися води, то дім цей впав.
Так і в нашому житті. Якщо ми будуємо його на міцній основі християнської віри, то ніякі випробування не змусять нас впасти у відчай, бо ми знаємо, що є Всемогутній Бог, який любить нас за будь-яких умов. «Один одного тягарі носіть і так виконаєте закон Христовий», який є любов до ближнього свого – закликає нас Господь. Якщо наші близькі чимось завинили перед нами, простіть їм, як і Господь простив нас. І тоді в наші душі прийде спокій, любов і задоволення від життя.

Джерело: ПРАВОСЛАВНИЙ АПОЛОГЕТИЧНИЙ ПОРТАЛ