У Києво-Печерському патерику їхнє життя не описане. Преподобний Онуфрій відбував свій подвиг мовчання в XII ст., а преподобний Онисим у XII-XIII ст. Інших відомостей про їхнє життя немає. Нетлінні їхні мощі спочивають відкрито у Ближніх печерах, а пам’ять відзначається також 28 вересня (11 жовтня за новим стилем) в складі Собору преподобних отців Києво-Печерських, у Ближніх печерах спочилих, та в другу неділю Великого посту.
О, він тепер добре тримається на риштуванні. Та що на риштуванні, де твердо стоїш обома ногами, і відерце з фарбою, інструмент є куди поставити. Він учора півдня на отій довгій хиткій драбині працював і так захопився роботою, що мало не оступився, але навіть злякатися не встиг, бо вже нога сама на щаблинку зручне місце знайшла. Він учора промальовував оперення на крилах янгола. Ото, певна річ, святий охоронець і не дав йому впасти - підтримав своїми білими старанно окресленими його рукою крильми. А сьогодні хлопець має інше завдання - різними відтінками білил і блакиті відтворити одяг святого апостола Петра. На перший погляд здається, що це неважко, але він лише навчається іконописної премудрості. Тож має особливо постаратися. щоб вийшло так, як порадив отець Григорій - майстер, що прибув на київські пагорби з трьома своїми товаришами із самого Константинополя. їх запросив ігумен Печерського монастиря преподобний Никон, аби відомі умільці розписали новозбудовану церкву Успіння Пресвятої Богородиці, що пишно і світло звелася до неба золотими хрестами над дніпровим схилом.
Преподобний Тит був священноіноком Київського Печерського монастиря, відомий своїм надзвичайно миролюбним до всіх ставлення. Особливо полюбив Тит миролюбність завдяки ось чому... У преп. Тита був друг чорноризець Євагрій, по сану диякон. Всі дивувалися щирій дружбі і любові, що існувала між ними. Але диявол, що ненавидить всяке добро, вирішив посіяти між ними сім'я ворожнечі. У своєму задумі він домігся, щоб Тит і Євагрій так зненавиділи один одного, що навіть не хотіли бачити один одного і всіляко прагнули уникати зустрічі між собою. Коли вони разом служили в церкві, то у них не було згоди навіть тут, при богослужінні: якщо один кадив перед іконою, то інший тікав від кадіння; якщо ж один не відходив від образу, то інший проходив мимо, не покадивши. Їх ненависть була такою сильною, що вони мали відвагу навіть причащатися Святих Таїн, не примирившись один з одним, не виклопотавши прощення один у одного. Братія обителі, бачивши таку їх люту ненависть і розуміючи, що ця ворожнеча згубна для їхнього спасіння, багаторазово вдавались до спроб їх примирити, але вони і чути про це не хотіли. І ось, згідно Божого задуму, пресвітер Тит серйозно захворів. Думаючи, що настав час відійти йому в інший світ, Тит почав гірко плакати над своїм гріхом і потім послав сказати дияконові Євагрію наступне: «Пробач мене, брате, заради Бога за те, що я образив тебе гнівом своїм». 
Преподобний Пафнутій був ченцем Печерського монастиря в 13 ст. Прийнявши чернецтво, безперестанно плакав, уявляючи той час, коли він помре, а душу його обступлять ангели й духи злоби і покажуть йому добрі й погані справи, нагадають про все, що робив на землі. Страшний час для грішника, коли душа покидає тіло. Але блаженні плачучі, бо вони втішаться. І преподобний Пафнутій при своїй кончині побачив ангелів, які прийняли його душу і понесли на небо. Преподобний упокоївся в монастирі. Його нетлінні мощі знаходяться в Дальніх печерах, В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Пафнутію, бо, пам’ятаючи час смертний, безперестанно плакав ти; радуйся, бо при кончині від ангелів утішання сподобився ти». 
Преподобний Антоній Печерський мав дар пророкування. Він сказав князю Шимону, сину князя варязького Африкана, що той у битві з половцями мине смерть, знаходячись уже серед трупів, а пізніше першим буде похований у камінній Печерській церкві, яку побудують чудесним способом.
Преподобний Панкратій, постриженик Києво-Печерського монастиря, жив у 13 ст. Був висвячений у сан ієромонаха. Удостоївся від Господа чудесного дару зцілювати хворих молитвою, постом і помазанням оливою.
Преподобний Аврамій відбував подвиг у Києво-Печерському монастирі в XІІ-ХІII ст. Коли і де він народився, з якої сім’ї — невідомо. В монастирі Аврамій відзначився великою працьовитістю і тому був названий Працелюбним. Упокоївся на початку XIII ст. Його мощі знаходяться в Ближніх печерах. В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Аврамію, бо Христа Господа ти всім серцем і всією душею полюбив, радуйся, бо ради Нього труди великі життя печерного на себе ти прийняв». 
Києво-Печерський святий Арсеній Працелюбний жив у ХIV столітті. Він названий працьовитим тому, що борючись в печерах Києво-Печерської обителі, він не знав відпочинку, і ніхто ніколи не бачив його в неробстві. Преподобний або молився, або виконував монастирський послух і до заходу сонця ніколи не вживав їжі. За смирення і працьовитість Господь нагородив преподобного Арсенія даром чудотворення. Після багатьох праць і подвигів св. Арсеній відійшов до Господа, а його нетлінне тіло його було покладено в Дальніх печерах.
Преподобний Ісаакій († 1090), в миру Чернь, до чернецтва був багатим купцем у місті Торопце, Псковської землі. Роздавши весь маєток убогим, прийшов у Київ і прийняв постриг від преподобного Антонія. Проводив найсуворіше життя в затворі, харчуючись просфорами, і то через день. Після семирічного затвора зазнав тяжких спокус від диявола. Прийнявши духу злоби за Христа, він поклонився йому, після чого...