З розвитком сучасних технологій і медицини термін «старонароджуюча» відсувається на шкалі жіночого віку все далі і далі. Якщо ще не так давно цим словом нагороджували вагітну тридцяти з гаком років , то зараз поріг змістився вище приблизно на десятиліття.Історія знає приклади пологів і в п'ятдесятилітньому віці - а християнство говорить про те, що, у разі, як особливої милості, так і особливого Промислу Божого жінка може стати щасливою матір'ю і у відвертій старості, вже переступивши сімдесятирічний поріг. Так було зі святою Анною, яка разом зі своїм чоловіком Йоакимом отримали високе найменування Богоотцями: вони були батьками Богородиці, поклавши початок Нового Заповіту.
Свята Анна була дочкою священика Маттанів з роду Аарона. У неї було дві сестри: Марія і Совія, у якої народиться дочка Єлизавета, мати Іоанна Предтечі. Сестри вийшли заміж у місто Віфлеєм, а Анна була видана заміж у Назарет за знатного чоловіка Йоакима з коліна Іуди, з роду Давида. Що може бути логічнішим і природнішим для народження на світ Божої Матері, ніж з'єднання царського і священицького родів, але саме народження дітей ніяк не наставало в цьому довгому і в усьому іншому щасливому шлюбі Йоакима і Анни.
Будучи заможними людьми, вони завжди щедро наділяли бідних, на кожне свято Йоаким виділяв від свого майна хорошу частину, практично дві третини всього наявного, яку, у свою чергу, ділив на дві половини: одну відправляли в храм, другу - біднякам. Так, в радощах від життя і скорботах від бездітності, йшли роки, і минуло півстоліття. Навряд чи вдасться уявити, що переживала свята Анна при думці про свою неплідність.
Справа була не тільки в її власному бажанні стати матір'ю, чималу роль у її думках повинно було грати і те суспільство, в якому вони жили. Дітонародження не просто було обов'язковим - бездітність вважалася прямою вказівкою на немилість Божу, покаранням за якісь таємні або явні гріхи подружжя. Приблизно цю думку і озвучив на одне велике свято Йоакиму священик Єрусалимського храму Іссахар, відмовившись приймати від нього принесені в жертву дари. Іссахар сказав, що бездітність Йоакима так явно вказує на немилість Божу, що немає чого літній людині приносити свої дари. До такої явної відмови був ще один випадок, коли нещасній праведній і боголюбивій літній людині приводили як звинувачення його бездітність.
У черзі до жертовника один зі співвітчизників голосно запитався Йоакима, що стояв перед ним, з якого дива той збирається приносити свої дари та жертви перед іншими, адже цілком очевидно, що він взагалі не має права на жертвопринесення, оскільки у нього немає потомства в Ізраїлі. Страждаючий Йоаким віддалився в пустелю, де став плакати, молитися і постити 40 днів, просячи Бога про велике чудо обдарування його батьківством. Там його і зустріне ангел, який принесе радісну звістку, що його молитва буде виконана.
Але що ж Анна? Як вона пережила повідомлення про те, що її чоловік був так ображений в Єрусалимі, що кинув все і відправився в пустелю? Що залишалося робити їй - бездітній, ображеній людьми не тільки в закутках і плітках, але тепер і відверто у храмі? Про що варто було їй переживати більше - про це, або про те, що чоловік, який стільки років був поруч, не витримав і відправився куди очі дивляться; невідомо коли повернеться, та й чи повернеться взагалі? Гостре почуття покинутості людьми, чоловіком, Богом - ось, що переживала свята Анна в той час.
Як це часто буває, все, побачене навколо, Анна сприймала через свій стан. Одного разу, коли вона, немов тінь, бродила по своєму саду, то на лавровому дереві побачила пташине гніздо, в якому над новонародженими пташенятами воркувала щаслива мати. Сльози градом полилися з очей жінки, це пташине гніздо, наповнене радісним сімейним щебетом, стало для неї останньою краплею. Анна звернулася до Бога, закликаючи Його милість і просячи почути її молитви.
- Напевно, я найбільш грішна з усіх дружин Ізраїлю, що перед ними так принижена. Всі втішаються своїми дітьми, і тільки я залишилася без цієї радості. Всі приносять свої дари Богу, і їх приймають - і тільки я одна відкинена від храму Господа мого.
У своєму натхненному плачі Анна каже, що навіть не може порівняти себе ні зі звірами, ні навіть з землею - адже і дикі, люті звірі мають потомство, адже і земля родить плоди, і тільки вона позбавлена цієї милості. Згадує Сарру, яка у похилому віці народила Ісаака, згадує мати пророка Самуїла - і просить, просить про таку ж милість і для себе, обіцяючи присвятити дитя Богові, якщо Він зглянеться і дозволить їй пізнати радість материнства.
Можна довго міркувати з людської точки зору, чого більше було в цьому плачі: прагнення виконати Закон, жіночої потреби материнства або щирої, палаючої любові до Бога, якщо дитя, що з такою працею дістається, обіцяють віддати в храм, а не радіти життю разом з ним. З божественної ж, промислительної сторони все зрозуміло: як інакше могла виховуватися Пресвята Діва Богородиця, якщо не в Храмі?
Йоакиму, що молився в пустелі і ридаючі в саду Анні являється один і той же ангел, що приносить подружжю звістку, яка наповнює їх серця захопленням: їх молитви почуті, Бог явить свою милість, у них, незважаючи на їх 70- річний вік, буде дитина. А тому зараз Йоакиму належить поспішити до Єрусалиму, куди вже вирушила Анна підносити хвалу Богові. Там, біля Золотих воріт, відбудеться зустріч люблячого подружжя, і цей сюжет стане улюбленим для багатьох художників та іконописців Середньовіччя, бажаючих оспівати це торжество любові, чистоти, віри і вірності.
Цікаво, що в далекій від оспівування плотських радощів Церкві було встановлене так само свято Зачаття Пресвятої Богородиці - втім, хіба доречно тут говорити про просто плотські утіхи, коли мова йде про звершення Божественного промислу і першого каменя на початку абсолютно нової, принципово іншої епохи? (Заради справедливості треба зауважити, що в середні віки серед простого народу побутував просто таки культ святої Анни, з часом грубими і відвертими складовими, квінтесенцією чого можна назвати ярмаркові майданні подання на цю тему.)
Як і обіцяла свята Анна, їхня нарождена донька, за словом ангела названа Марією, в три роки була відведена в Храм, де відтепер їй належало жити, будучи присвяченій Богу. Так чудово втішені під старість батьки відійшли до праотців незабаром після цієї події: Йоаким прожив кілька років, а після його смерті Анна провела два роки в Єрусалимі, де безперестанку дякувала Богові за явлену милість, а потім тихо і мирно померла у віці 79 років.
Цікаво , що саме з Анни починається те нове-новозавітнє - сприйняття, що казало вже не тільки про чоловіка і його переживання, як було, скажімо, зі стражаючим від бездітності Авраамом. Що нам відомо про Сарру? Що вона злобно вигнала з дому Агар, а ще сміялася над словами ангелів, що у неї ще буде син. Однак, це лише фактологія, а не рефлексія, яка вже з'являється у випадку зі святою Анною. Адже вона плаче при вигляді гніздечка птахів - а про переживання Сарри ми не знаємо навіть у разі жертвопринесення Ісаака, нам відомі лише страждання з цього приводу самого Авраама.
Початок Нового Завіту приносить іншу милість та іншу благодать, винагороджуючи за довготерпіння не тільки благородного чоловіка, але і його смиренну, благочестиву дружину. І першою в сонмі цих жінок стоїть мати Пресвятої Богородиці Анна.
Ольга Немчикова,
matrony.ru
matrony.ru
Переклад hram.lviv.ua
