Фасцій Цецилій Кипріан народився в багатій язицькій сім’ї на початку ІІІ ст. в Карфагені. Він був сином багатого сенатора, завдяки чому зміг здобути належну освіту. В християнство він навернувся в зрілому віці і в 246 році за переконанням пресвітера Цецилія прийняв хрещення. Св. Кипріан після хрещення став строгим подвижником; своє майно роздав бідним і багато часу приділяв молитві і вивченні Св. Писання. Його ревність до віри і християнського життя привернула на нього увагу кліру і народу. Недовго після хрещення він був посвячений в пресвітера (248 р.), а через рік проти особистого бажання, як згадує сам св. Кипріан “судом Божим і любов’ю народу” вибраний був на єпископа Карфагенського.Його життя описав диякон Пруденцій, але ряд свідчень про його діяльність можна почерпнути із його творів. Св. Кипріан керував Карфагенською Церквою в тяжкий період. В 250 р. розгорілось жорстоке гоніння на християн за указом імператора Декія. Це гоніння відрізнялось від попередніх тим, що вперше за всю історію християнства всіх християн-громадян Римської імперії примушували принести язицьку жертву. Багатьом це вважалось за пусту формальність і тому відступників на цей раз було набагато більше, чим в попередні гоніння. В самий розпал гоніння св. Кипріан на вимогу віруючих залишив Карфаген і заховався в безпечному місці, звідки продовжував керувати Церквою.
Питання про умови прийняття відступників в Церкву породив схизму Новата і Новаціана, які знаходили вимоги св. Кипріана занадто строгими і тому приймали відступників в спілкування з церквою без попереднього покаяння. В той же час в Римі виник розкол, який навпаки вважав практику єп. Корнилія занадто поблажливою і був проти дарування миру відступникам навіть після їх покаянного терміну. Весною, після 16-ти місячного переховування, в 251 р. св. Кипріан повернувся до Карфагену і відновив єдинство зі своєю паствою.
В 251 р. відбувся в Карфагені собор, який приняв рішення про прийняття відступників через покаяння. А в 255 р. св. Кипріан приймає участь ще в одному спорі, який торкався перехрещування єретиків. Як і Тертуліан, св. Кипріан вважав. що хрещення єретиків неможна рахувати дійсним, тому що хрещення неможливо поза Церквою і, по суті є вступом і входженням в Церкву. Цей погляд був офіційно проголошений на трьох Карфагенських соборах (255–256 рр.), який викликав негативне ставлення римського папи Стефана. Внаслідок цього між Карфагенською і Римською Церквами виник спор про дійсність Хрещення єретиків. Св. Кипріан зайняв крайню позицію, але до розколу це не привело; дане питання було вирішено позитивно із врахуванням думки папи Стефана.
Під час чуми, яка охопила все місто і навколишні поселення, св. Кипріан дав розпорядження християнам доглядати за хворими не тільки християнами, але і язичниками, які звичайно, боячись заразної хвороби, залишали своїх хворих без допомоги. Це значно посприяло підняттю авторитету християн в Карфагені. Але в 257 році знову почалось гоніння на християн під час якого св. Кипріан був висланий на заслання; тут йому було одкровення, що йому ще рік призначений для служіння на землі. Через рік св. Кипріан був викликаний на суд до Карфагену. Тут після багатьох допитів в 258 році відсікли йому голову. Останніми словами св. мученика були: “Я дякую Богові”. Православна Церква вшановує Кипріана як священномученика і пам’ять його святкує 31 серпня за старим стилем (н. ст. 13 вересня).
Св. Кипріану належить ряд відомих виразів:
“Церква одна і єдина”; “Поза Церквою немає спасіння”; “Кому Церква не мати. тому і Бог не Отець”; “Єпископ в Церкві і Церква в єпископі”; “Хто не з єпископом, той не в Церкві”.
Твори св. Кипріана. Як письменник, св. Кипріан являється безпосереднім приємником Тертуліана. Твори і образ думок останнього мали на св. Кипріана великий вплив. В своїх творах він згадує, що він настільки поважав і цінував твори Тертуліана, що називав його вчителем: “Да магіструм” – (дай вчителя), – говорив він своєму секретарю, коли хотів читати його книги. Як Оріген був генієм теоретичного християнства, яке розвивалось на Сході, так св. Кипріан був генієм практичного християнства, яке розвивалося на Заході, християнства і його церковної організації і дисципліни.
Всі його твори, в тому числі і листи, написані з конкретних приводів і представляють собою цінне джерело не тільки для його біографії, але і для історії Карфагенської Церкви. Твори діляться на дві групи: листи і трактати.
Листи. З іменем св. Кипріана, за виданням КДА, відомі 66 листів. які належать автору. В інших виданнях йому приписують ще 16-ть листів. Написання листів припадає на 248–258 роки єпископського служіння св. Кипріана. Більшість листів має відношення до злободенних проблем християнського і церковного життя. За змістом вони носять не індивідуальний характер, а загально церковний – вчитель- ний, догматичний, моральний, і головним чином, церковно-дисциплінарний. Вони повністю відносяться до питань догматики і церковного права; в них св. Кипріан, головним чином, розвиває свою теорію церковної організації і дисципліни, вирішує питання про прийняття в Церкву відступників, про перехрещування єретиків, про взаємовідношення єпископів, кліру і народу.
Більш важливе значення має послання до Доната про благодать Божу, в якому св. Кипріан детально зображує той душевний процес, який привів його до навернення в християнство і сам акт благодатного відродження, який звершився в його душі під час перебування в числі оголошених. Особливо коли він жив разом з пресвітером Цецилієм, в його домі, займаючись вивченням Св. Писання, рівно як під час і після Хрещення. В ньому св. Кипріан описує і моральне розтління язицького світу. Лист цей являється якби останньою даниною св. Кипріана своєму минулому, в тому відношенні, що має в собі помітні сліди наслідування одам Горація і багато чого запозичено із них. Заслуговує на увагу і “Лист до кліру про молитви до Бога”.
Трактати. Всіх трактатів 12, не рахуючи “Про видовища” і “Похвала мучеництву”, приналежність яких св. Кипріану дуже сумнівна.
1) “Книга про марність ідолів” – апологетичний твір, написаний в 248 р. Представляє собою компіляцію із “Октавія” Минуція Фелікса і “Апологетикуси Тертуліана.
2) “Три книги свідчень проти юдеїв до Кирина” – твір апологетико-полемічного характеру; написаний в 248 році. Весь трактат складається з тез, які підтверджуються свідченнями із Св. Писання. Перша книга присвячена доказу тієї думки, що Старий Завіт мав тимчасове значення. В другій доказується, що Ісус із Назарету є істинний Месія. А в третій обґрунтовуються свідченнями Св. Писання різні моральні правила.
3) “Книга про одежу дівственниць” – твір написаний в 248 році. В ньому вказується образ життя і поведінка для дівственниць відповідно до даної ними обітниці.
4) “Про відпавших” – трактат написаний в 251 році; викладає умови прийняття в Церкву відступників.
5) “Про єдинство Церкви” – твір написаний в 251 році, приводом послужило виникнення розколів в Карфагені і Римі, про які згадувалось вище. В даному творі найкраще висловлене вчення про Церкву.
6) “Про молитву Господню” – написаний в 252 році. Це один із кращих творів в святоотецькій літературі, присвячений цьому предмету, хоча і не настільки просторий і науковий, як подібні твори Тертуліана і Орігена.
7) “До Деметріана” – твір направлений проти марновірства язичників, які пояснювали всі людські біди гнівом богів за віротерпимість по відношенні до християн. “Не християни, а самі язичники винуваті в цих бідах”, – говорить св. Кипріан.
8) “Про смертність” – твір написаний в 252 р. з приводу появи в Карфагені чуми. В ньому св. Кипріан закликає паству до мужньої кончини, котра не повинна лякати християн, які мають царювати з Христом.
9) “Про доброчинство і милостиню” – в цьому творі св. Кипріан закликає віруючих до доброчинності і викладає вчення про викупне значення молистині. Більш ґрунтовно це питання розкрите тільки в св. Василя Великого і св. Іоана Золотоустого.
10) “Про благо терпіння” – трактат заслуговує на увагу тим, що показує, головним чином, різницю між терпінням стоїцьким і християнським.
11) “Про ревність і зависть” – написаний з приводу спору про хрещення єретиків і має своєю метою заспокоїти бурхливі пристрасті.
12) “Лист до Фортуната” – твір був написаний перед початком гоніння в 252 році. В ньому св. Кипріан дає Фортунату пораду і своєрідний “конспект”, користуючись яким, він міг би сам в умовах своєї обстановки проповідувати необхідність стійко переносити страждання за Христа.
Взагалі всі 12-ть трактатів св. Кипріана являються класичними творами християнської і церковної літератури.
