Жив колись алхімік, котрий усеньке своє життя присвятив пошукам філософського каменя, рідкісного магічного каменя, що має силу перетворювати залізні предмети у золото. "Я досліджу усі каміння на землі, один за другим. І так напевно знайду філософський камінь", -думав він.
Спершу це видавалося простим. Алхімік обв'язався залізним ланцюгом і торкався до нього кожним знайденим каменем. Він усе мандрував, а коли тільки помітив якийсь камінь - брав його і торкався ланцюга. Той жест став усім його життям.
Минуло літо. Алхімік, з розмаяним волоссям, вкритим курявою, схудлий, зі зціпленими вустами, немов зачинені двері до його серця, знай ходив у пошуках магічного каменя. Усі дивилися на нього немов на божевільного.
Одного дня якийсь хлопчина зі села підійшов до нього і спитав: "Скажи мені, де ти знайшов отой золотий ланцюг, яким ото підперезався?" Алхімік затремтів: ланцюг, колись залізний, тепер справді став золотим і блищав, обвиваючи його пояс. Це не був сон - але коли ця зміна? Алхімік із силою ударив себе Де ж бо він досягнув своєї мети?
Він настільки звик збирати каміння, торкатися ним ланцюга, а потім їх викидати, навіть не дивлячись, чи щось змінилося. Так бідний алхімік знайшов філософський камінь - і втратив його!
Заходило сонце, небо золотилося. Алхімік повертався назад тією самою дорогою, аби взятися за пошуки від початку. Однак його тіло вже згорбилося і не мало сил. Серце було змучек він сам нагадував дерево, позбавлене коріння.
Тільки тепер, коли вмираю, здаю собі справу, що мої руки - порожні...
Я жив, проте не жив... Думав тільки про себе!
Але чому певні речі розумієш щойно тоді, коли вже нема часу, аби їх здійснити?..
(Вмирущий у шпиталі, який мав 68 років)
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт" .
Спершу це видавалося простим. Алхімік обв'язався залізним ланцюгом і торкався до нього кожним знайденим каменем. Він усе мандрував, а коли тільки помітив якийсь камінь - брав його і торкався ланцюга. Той жест став усім його життям.
Минуло літо. Алхімік, з розмаяним волоссям, вкритим курявою, схудлий, зі зціпленими вустами, немов зачинені двері до його серця, знай ходив у пошуках магічного каменя. Усі дивилися на нього немов на божевільного.
Одного дня якийсь хлопчина зі села підійшов до нього і спитав: "Скажи мені, де ти знайшов отой золотий ланцюг, яким ото підперезався?" Алхімік затремтів: ланцюг, колись залізний, тепер справді став золотим і блищав, обвиваючи його пояс. Це не був сон - але коли ця зміна? Алхімік із силою ударив себе Де ж бо він досягнув своєї мети?
Він настільки звик збирати каміння, торкатися ним ланцюга, а потім їх викидати, навіть не дивлячись, чи щось змінилося. Так бідний алхімік знайшов філософський камінь - і втратив його!
Заходило сонце, небо золотилося. Алхімік повертався назад тією самою дорогою, аби взятися за пошуки від початку. Однак його тіло вже згорбилося і не мало сил. Серце було змучек він сам нагадував дерево, позбавлене коріння.
Тільки тепер, коли вмираю, здаю собі справу, що мої руки - порожні...
Я жив, проте не жив... Думав тільки про себе!
Але чому певні речі розумієш щойно тоді, коли вже нема часу, аби їх здійснити?..
(Вмирущий у шпиталі, який мав 68 років)
Бруно Ферреро
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт" .
