Понад берегом струмочка заснула маленька мушка. Із глибини лісу почувся сильний глухий рик. Бідна мушка дуже перелякалася. Могутній лев рикав з цілої сили, шукаючи собі вечері.
Мушка загукала, обурена:
- Гей ти! Може, замовкнеш? Що означає цей галас? Чом не даєш спати порядним громадянам? Яке ти маєш право тут бути?
Лев рикнув:
- Яке право? Моє право! Я цар над усіма звірами. Роблю те, що мені подобається, ходжу там, де хочу! Я цар звірів!
- А хто сказав, що ти цар? - спокійно спитала мушка.
- Хто сказав? - заревів лев. - Я це кажу, бо я найсильніший і всі мене бояться!
- Але я, наприклад, тебе не боюся, отже, ти не є царем.
- Не є царем? Повтори це, якщо маєш сміливість!
- Звісно, повторю. Не будеш царем, якщо не здобудеш звитяги у боротьбі зі мною!
- Боротися з тобою? - рикнув лев, трохи здивований. - Хто таке чув? Лев супроти мушки? Ти, мала дрібото! Ото дмухну лише - і опинишся на другому кінці світу!
Проте нікого він і нікуди не здув. Дмухав-дмухав, напружуючись з усіх сил, а добився лише того, що мушка гукала до нього, гойдаючись на травинці: "Я сильніша від тебе! Це я цариця!"
Тоді лев геть згубив відчуття реальности і з роззявленою пащею кинувся, аби зжерти мушку, та вхопив лише жмут трави.
А де була хитра мушка?
А в лев'ячій ніздрі. І стала його там лоскотати й кусати.
Лев гупав головою об дерева, дряпав сам себе пазуриськами, вищав, рикав...
- Ох, мій ніс! Мій бідний ніс! Змилуйся! Вийди звідси. Ти цариця лісу, ти є всім, чим хочеш бути... Але вийди з мого носа! - схлипував лев.
Тоді мушка вилетіла з лев'ячого носа, і лев, принижений і вимучений, зник у глибині лісу. Мушка затанцювала з радощів і загукала: "Я Цариця, цариця! Я перемогла лева! Він утік від мене! Я сильніша і хитріша від нього!"
Радісно стрибаючи то туди, то сюди, мушка й не завважила, що заплуталася у щось тоненьке, легеньке, але сильне... у білі довгі ниточки, майже непомітні поміж дерев, які обвилися довкруж неї, спутавши її лапки і крильця. Пересуваючись на своїх вісьмох ніжках, з'явився павук і пробурмотів: "Яка чудова закуска на вечерю..."
Великі чи малі - сповнені гордощів завжди немудрі.
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт" .
Мушка загукала, обурена:
- Гей ти! Може, замовкнеш? Що означає цей галас? Чом не даєш спати порядним громадянам? Яке ти маєш право тут бути?
Лев рикнув:
- Яке право? Моє право! Я цар над усіма звірами. Роблю те, що мені подобається, ходжу там, де хочу! Я цар звірів!
- А хто сказав, що ти цар? - спокійно спитала мушка.
- Хто сказав? - заревів лев. - Я це кажу, бо я найсильніший і всі мене бояться!
- Але я, наприклад, тебе не боюся, отже, ти не є царем.
- Не є царем? Повтори це, якщо маєш сміливість!
- Звісно, повторю. Не будеш царем, якщо не здобудеш звитяги у боротьбі зі мною!
- Боротися з тобою? - рикнув лев, трохи здивований. - Хто таке чув? Лев супроти мушки? Ти, мала дрібото! Ото дмухну лише - і опинишся на другому кінці світу!
Проте нікого він і нікуди не здув. Дмухав-дмухав, напружуючись з усіх сил, а добився лише того, що мушка гукала до нього, гойдаючись на травинці: "Я сильніша від тебе! Це я цариця!"
Тоді лев геть згубив відчуття реальности і з роззявленою пащею кинувся, аби зжерти мушку, та вхопив лише жмут трави.
А де була хитра мушка?
А в лев'ячій ніздрі. І стала його там лоскотати й кусати.
Лев гупав головою об дерева, дряпав сам себе пазуриськами, вищав, рикав...
- Ох, мій ніс! Мій бідний ніс! Змилуйся! Вийди звідси. Ти цариця лісу, ти є всім, чим хочеш бути... Але вийди з мого носа! - схлипував лев.
Тоді мушка вилетіла з лев'ячого носа, і лев, принижений і вимучений, зник у глибині лісу. Мушка затанцювала з радощів і загукала: "Я Цариця, цариця! Я перемогла лева! Він утік від мене! Я сильніша і хитріша від нього!"
Радісно стрибаючи то туди, то сюди, мушка й не завважила, що заплуталася у щось тоненьке, легеньке, але сильне... у білі довгі ниточки, майже непомітні поміж дерев, які обвилися довкруж неї, спутавши її лапки і крильця. Пересуваючись на своїх вісьмох ніжках, з'явився павук і пробурмотів: "Яка чудова закуска на вечерю..."
Великі чи малі - сповнені гордощів завжди немудрі.
Бруно Ферреро
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт" .
