Симон, що віддавна був узалежнений від алкоголю і перебував у притулку для бездомних, несподівано змінився. Його глибоко вразила самовідданість волонтерів, людей доброї волі, що працювали у притулку. Невдовзі Симон зробився такий послужливий і добрий, що його не впізнавали ані мешканці, ані працівники притулку. Удень і вночі він невтомно уділявся праці. Жодна робота не могла його принизити. Коли треба було прибрати у кімнаті алкоголіка, якому стало зле, прочистити труби в кухонній раковині чи в туалеті, Симон робив це без жодного слова, ба навіть з усміхом. Мало того, часом складалося враження, що він надзвичайно вдячний за те, що може чимсь прислужитися. На нього також могли повністю покластися, коли виникала потреба нагодувати або вкласти до ліжка тих, які не могли дати собі з цим раду самі.
Якось увечері капелан притулку проповідував у залі серед людей, що там згромадилися. Він навчав, що треба молитися до Бога, аби змінюватися і ставати ліпшим. Несподівано один хлопчина пробрався наперед, аж до самого вівтаря, упав на коліна і став вигукувати: "О Боже, зроби так, аби я став таким, як Симон! Зроби, щоб я став таким, як Симон!"
Капелан, схилившись над ним, мовив: "Хлопче, було би ліпше, якби ти молився: «Боже, зроби, щоб я став подібним до Ісуса!»"
Хлопчина глянув на капелана і спитав: "Чому? Хіба Ісус такий, як Симон?"
Коли хтось питає: "Яким є християнин?" - єдина прийнятна відповідь -"Подивися на мене!"
БРУНО ФЕРРЕРО
