Тепер ми відчуваємо, як колись полонені юдеї, тягар духовний. І згадуємо, часто згадуємо ті солодкі хвилини, коли Господь відвідував нас Своєю Божественною благодаттю, і, згадуючи, плачемо.
Рабство душевне дуже важке. Від нього необхідно звільнитися. Але як? Тільки шляхам покаяння, шляхом постійного устремління свого розуму й серця в горнім Єрусалим.
Як юдеї не могли співати пісню Господню на землі чужій і не забували Єрусалим, гак і нам потрібно згадувати ті моменти життя, коли ми вірно служили Богові, і приносити плоди покаяння. І якщо ми станемо на цей шлях, то, безсумнівно, звільнимо свою душу від гріховних кайданів і знову заспіває наш дух!
От як за допомогою священних картин допомагає наша Мати-Церква пробуджувати наші душі. І нагадуючи про небезпеку гріховного полону, Церква вказує їм шлях до звільнення. Дійсно, нам залишається з вами плакати, ридати й волати до своєї бідної душі: «Душе моя, душе моя, устань, чого спиш, кінець наближається!» Час швидкоплинний. Чи встигнеш ти, душе моя, звільнити себе від рабства гріхові? Чи встигнеш створити добрі справи, які виправдають тебе на суді Христовому? Поки ще двері милосердя Божого не закрилися, прокинься, душе моя окаянна, прокинься і волай до Спасителя свого: «Боже милосердний, пощади й очисти мене від усякого гріха, зодягни в одежу праведності, щоб зміцнитися мені на правому рятівному шляху й прославити Тебе чистим святим серцем і вустами нині й на віки безкінечні!»
Священик Роман Грищук
«Великий Піст. Як його провести?»
Джерело: hram.lviv.ua