Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною (Мк. 8, 34). За Господом хрестоносцем не можна йти без хреста; і всі, котрі йдуть за Ним, неодмінно йдуть з хрестом. Що ж таке цей хрест? Всякого роду незручності, тяготи і скорботи, що налягають і ззовні, і зсередини, на шляху сумлінного виконання заповідей Господніх в житті по духу Його приписів та вимог. Такий хрест настільки поєднаний з християнином, що де християнин, там і цей хрест, а де нема цього хреста, там немає і християнина. Всебічна пільговість і життя в утіхах не личить істинному християнину. Його завдання - себе очистити і виправити. Він, як хворий, якому треба робити то припікання, то відрізання, а цьому як бути без болю? Він хоче вирватися з полону ворога сильного, - а цьому як бути без боротьби і ран? Він повинен йти наперекір всім навколишнім порядкам, а як це витримати без незручностей і сорому? Радуйся ж, відчуваючи на собі хрест, бо це знак, що ти йдеш за Господом, шляхом порятунку, в рай. Потерпи трохи. Ось-ось кінець і вінці!

До уваги читачів Православного молодіжного веб-порталу hram.lviv.ua підбірка цитат (третя частина) з офіційних сторінок у соціальних мережах hram.lviv.ua з часу заснування по лютий 2013 року Божого.

До уваги читачів Православного молодіжного веб-порталу hram.lviv.ua підбірка цитат (частина друга) з офіційних сторінок у соціальних мережах hram.lviv.ua з часу заснування по лютий 2013 року Божого.

Любов є вершина всієї досконалості, а щоб зійти на вершину, треба пройти всі щаблі. Щоб набути любов, любов до Бога, любов до ближнього, треба, насамперед, щоб стали неможливими грубі гріхи.
Чи може людина сріблолюбива, для якої золото бог, чи може чревоугодна, для якої бог чрево, чи може вона набути любов? Звичайно, ні, ніяк не може: вона далека, дуже далека від любові.
Набути любов можуть тільки ті, які стали безпристрасними, тобто звільнилися від усіх пристрастей: від обжерливості, розпусти, гніву, від пристрасті брехні, від пристрасті марнославства і гордості.
Тільки вони, що стали чистими, можуть набути любов.

Святий Лука (Войно-Ясенецький)

Любов можлива, тільки якщо дві людини пов'язані один з одним центрами існування, а значить кожен з них сприймає себе з глибини свого існування. Тільки в такому «центральному переживанні» складається людська реальність, тільки тут життєвість, тільки тут основа любові. Любов, так пережита, це постійний ризик, це стан не відпочинку, а руху, зростання, роботи спільно; наявність гармонії чи конфлікту, радості чи смутку є вторинним по відношенню до основного факту, що дві людини відчувають повноту свого існування, в єдності один з одним кожен з них знаходить себе, а не втрачає. Є тільки один доказ наявності любові: глибина відносин, життєвість і сила кожного з люблячих: це плід, за яким розпізнається любов.

У попередній статті ми розпочали публікацію цікавої лекції отця Михайла Садовського на тему «Таїнства Православної Церкви» із із бесіди у вересні, в якій подали розповідь про Таїнство Хрещення. Сьогодні публікуємо продовження лекції.

У нашому духовному житті є наче "два календарі": один - божественний, а інший - диявольський. Божественний називається "сьогодні". Сьогодні навернись до Господа, сьогодні покайся, бо завтра може бути пізно. А диявольський називається "завтра": відклади на завтра, бо ж сьогодні ти ще молодий, живи для свого задоволення, а коли постарієш, то покаєшся. Але не можна запускати захворювання, бо воно стане смертним, не можна відкладати покаяння - бо це може призвести до духовної смерті...

Однією із найсерйозніших проблем духовного життя віруючої людини є проблема віри. Більшість людей, вважаючи себе віруючими, абсолютно не мають ніякої віри. Що рухає ними в духовному житті? Чи знають вони про це?
Часом ми навіть не підозрюємо, наскільки сильну владу має марновірство над людиною в її гріховному стані. Багато хто, і навіть, як не дивно, християни, які відвідують церкву не один рік, і не здогадуються, що у своєму духовному житті вони керуються зовсім не вірою, а чистим марновірством.
Що таке марновірства і чому сучасна людина в них вірить - про це в бесіді з настоятелем храму на честь ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі» м. Саратова, ігуменом Нектарієм (Морозовим).

Перевіряй самого себе щоденно: що ти посіяв в рахунок майбутнього віку, пшеницю чи терен? Дослідивши себе, готуйся до виправлення на наступний день і таким чином все життя проводи. Якщо погано проведений був день нинішній, так що ти ні молитви порядно Богові не приніс, ні не сокрушився серцем жодного разу, ні не упокорився в думці, ні милостині чи милосердя нікому не вчинив, ні не простив винного, ні не стерпів образи, навпаки ж, не стримався від гніву, не стримався в словах, їжі, питті, або в нечистих думках розум свій тримав, все це розглянувши за совістю, засуди себе і намірся наступного дня бути уважнішим у доброму та обережнішим у злому.

Зважаючи на велику й закономірну зацікавленість молодих людей темою «Таїнства Православної Церкви», а також на те, що далеко не всі змогли прийти на лекцію у вересні в рамках проекту «Щомісячні зустрічі православної молоді», о. Михайло Садовський написав тематичну статтю. Зрозуміла річ, що таку цікаву й обширну тему викласти в одній чи двох публікаціях неможливо. Тому розповідатимемо про це поетапно.

Кожна віруюча людина, що хрещена в ім’я Святої Трійці, називає себе християнином. Апостол Павло, звертаючись до християн, говорить: “Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі” (2 Кор. 13, 5). Тобто, нам постійно треба себе випробовувати, аналізуючи своє життя, задатися запитанням: чи я дійсно християнин? Ви скажете, звісно, всі ми християни, адже, найперше хрещені, відвідуємо Церкву і молимось, іноді читаємо Святе Письмо і намагаємося робити добрі справи. Але книжники і фарисеї також пильно дотримувались приписів закону, однак Господь називає їх поріддям зміїним, пофарбованими гробами, що зовні мали гарний вигляд, а всередині повні всякої нечистоти. Зовні вони дотримувались заповідей, шануючи Бога, а серце їх, душевні почуття були далеко не Божі. “Устами своїми вони Мене шанують, а серце їх далеко від мене” - говорить про Святе Письмо і намагаємося робити добрі справи. Але книжники і фарисеї також пильно дотримувались приписів закону, однак Господь називає їх поріддям зміїним, пофарбованими гробами, що зовні мали гарний вигляд, а всередині повні всякої нечистоти. Зовні вони дотримувались заповідей, шануючи Бога, а серце їх, душевні почуття були далеко не Божі. “Устами своїми вони Мене шанують, а серце їх далеко від мене” - говорить про них Христос. Господь застерігає і нас, кожного віруючого, мовлячи: «Не кожен, хто каже до Мене Господи, Господи, увійде в Царство Боже». Тому то святий апостол і закликає християн усіх віків випробовувати себе, чи з зовнішніми ознаками християнства ми внутрішньо шануємо Господа? Чи належить наше серце Христу, тому хто віддав за нас своє життя, пролив Свою Кров.