Святий великомученик Прокопій, в миру Неаній, родом з Єрусалиму, жив і постраждав за царювання імператора Діоклетіана ( 284-305). Його батько, знатний римлянин, на ім’я Христофор, був християнином, але мати святого, Феодосія, лишалася язичницею. Рано втративши батька, юний отрок був вихований матір’ю. Отримавши чудову світську освіту, він був представлений Діоклітіанові в перший рік його вступу на престол і швидко просунувся по службі.До 303 року, коли було запроваджене відкрите гоніння на християн, Неаній був посланий проконсулом в Александрію з наказом нещадно переслідувати Церкву Божу. Але на шляху в Єгипет, коло сирійського міста Апамеї, Неанію було явлення Господа Ісуса Христа, як колись Савлові на шляху в Дамаск. Божественний голос звістив: “Неанію, і ти йдеш проти Мене?” Неаній запитав: “Хто Ти, Господи?” - “Я - розп’ятий Ісус, Син Божий”. В ту ж мить в повітрі з’явився сяючий хрест. Після видіння Неаній відчув у своєму серці незреченну радість і духовну веселість і перетворився з гонителя в ревного послідовника Христа. З того часу Неаній полюбив християн і переможно боровся тільки з варварами-язичниками.
Але на святому угодникові збулося слово Спасителя, що ” вороги чоловікові домашні його” (Мф. 10, 36). Мати, язичниця, сама прийшла до імператора зі скаргою на сина, що не шанує вітчизняних богів. Неанія було викликано до прокуратора Юдеї Юста, де йому урочисто було вручене послання Діоклетіана. Прочитавши повне богохульств послання, Неаній мовчки на очах у всіх порвав його.
Це вже було злочином, який римляни визнали як “образу величності”. Неанія взяли під варту і зв’язаного відправили в Кесарію Палестинську, де колись мучився апостол Павло. Після страшних катувань Святого кинули в сиру в’язницю. Вночі в тюремній кімнаті засяяло світло, і Сам Господь Ісус Христос, прийшовши зі світлими Ангелами, вчинив Хрещення страждальця-сповідника, давши йому ім’я Прокопій.
Багато разів святого Прокопія водили в судилище, примушували відректися від Христа і знову піддавали тортурам. Стійкість мученика і його полум’яна віра зводили рясну благодать Божу на людей, котрі бачили страту. Натхненні подвигом Прокопія пішли під меч ката багато колишніх вартових святого в’язня та римських солдатів разом зі своїми трибунами Нікостратом і Антіохом.
Мученицькими вінцями ознаменували свою віру дванадцять жінок-християнок, які самі прийшли до воріт Кесарійської преторії. Вражена великою вірою християн і їхньою мужністю, бачачи непохитність сина, який терпів тяжкі страждання, Феодосія покаялася, стала до лав сповідниць і була страчена. Врешті, вже новий прокуратор, Флавіан, переконавшись у марноті катувань присудив святого великомученика Прокопія до усічення мечем. Вночі християни взяли багатостраждальне тіло і, огорнувши поховальними пеленами, зі слізьми й молитвами поховали його († 303).
Пам'ять - 21 липня.
