Якщо мати сповідається, причащається, вона разом із дитям воцерковляється, сама відроджується і його народжує у Христі. Це освячення, яке здійснюється перш ніж дитя охреститься, має велике значення. Часто думають, якщо дитина не охрещена, а мати при цьому причащається, то спасительна благодать немовляти не торкнеться. Деякі думають, що лише одне хрещення відкриває дію спасительної благодаті на людину і тому не знають, чи треба молитися за нехрещене дитя. А дехто сумнівається в тому, що материнське причастя має велике значення для малюка, що знаходиться ще в материнській утробі.Якби усі ці сумніви були вірні, не було б цілого Богослужіння для нехрещених - Літургії оголошених, не було б у ній молитви вірних про оголошених, і у дні Великого Посту Церква не молилась б за тих, хто готується до Хрещення. Отже, коли це все є, то сумніви, приведені вище, недоречні, вони приходять як наслідок незнання церковного життя, або ж дані сумніви придумані.
Давайте візьмемо найпростіший приклад. Якщо людина вип'є таблетку отрути, не підозрюючи, що це яд, чи станеться отруєння? Так, порошок виконає свою функцію, відповідно до свого вмісту - отрути. Якщо ж матеріальне, по своїй властивості, так діє на людину, не дивлячись на усвідомлення користі від вмісту приймаючої таблетки, то невже Причастя не має сили діяти? Що ж приймає людина? Відомі випадки, коли люди випадково приймали Причастя, будучи нехрещеними, а подальші дії їх життя показували, що це мало для них вирішальне значення.
Людина створена на подобу Божу, і по цій подібності вона у Причасті неодмінно буде змінюватися, причащаючись Божества. Якщо ми, дорослі, це не завжди глибоко і явно відчуваємо, це означає, що наш розум не відкритий у своїй спорідненості з Богом. Він захоплений у полон (самодогоджання світові і дияволу) і закріплений у цій захопленості нашою волею, а, отже, нашою згодою із таким станом справ. Звідси при відсутності віри, через велику різницю природи нашого розуму і Благодаті Божої, не відбувається нашого приєднання до Преображення, до слави Бога у нас самих.
Не завжди так із немовлятами. По-перше, нікому із батьків невідомий духовний дар малюка, а це означає, що вони не знають міри свободи його душ і, відповідно, його Богоподібності. Життя святих, при всій видимості ряду закономірностей, все ж явно показують нам повну непередбаченість духовних дарів народжених дітей.
Внутрішньоутробний період розвитку дитини - це час особливого життя душі, яке відображається на внутрішньому формуванні дитини, так як із тіла і душі складається людина. Тіло тільки формується під впливом душі, а душа, хоч і має резерв сили і подоби для керівництва тілесним розвитком, однак у своїх відносинах зі світом, ближніми і Богом потребує навчання і виховання і перебуває ще в зародковому стані. Чи це з причини гріха, чи з причини вкладеної Богом спроможності до розвитку, ми не знаємо. При цьому помилковою буде думка, що у цій тайні внутрішньоутробного розвитку і народження, можливо найбільш глибокій із усіх явищ звичайної природи, Господь залишає душу немовляти на призволяще, або віддає її під вплив тільки батьків, Сам при цьому не беручи участі. Надзвичайно велике і надзвичайно важливе те, що здійснюється в утробі.
Ми не називаємо "людина" окремо душу чи тіло,- говорить св. Григорій Палама, але одне і друге - разом". Людський розум (дух людський) - це животворча сила, що пронизує тіло, як Божа енергія, якою Бог пронизує все. Тіло людини, якщо воно перебуває у злагоді з душею, має бути спроможне до "духовного сприйняття", «якщо тіло, - говорить Григорій Палама, - покликане разом із душею брати участь у благах майбутнього віку, воно неодмінно має бути причетним, по мірі можливого, вже тепер тому, що в тілі є досвід досягнення божественних речей, коли душевні сили не омертвіли, але перевтілені і освячені».
Ці слова стосуються кожного періоду перебування людини на землі, і тіло дитини в утробі матері розвивається правильно до того часу, поки воно відкрите для духовного збагачення, що йде через душу матері. Відхилення цього Богом установленого ходу розвитку можливе не інакше, як через осквернення і ураження тіла і душі дитини батьківськими гріхами.
Якщо мати причащається тіла і крові Христових, дія Божого Духа і благодаті Христа в Причасті не може не торкатися душі і розуму дитини. Освячуючи і преображаючи матір, Христос не може залишити безучасним дитя, із яким мати ще є одним тілом. Дитя неодмінно освячується, очищується від гріховної скверни, наповнюється силою і в особистому дусі. Досвід Церкви показує обов'язковість благодатної дії материнського Причастя на розвиток дитини.
До цього додамо, що Промисел Божий, особливо той, що здійснюється над дитиною у хрещенні, починається не із хрещення, а з приготування до цієї тайни в зародку і народженні. Тому для людини, що вірує у Господа нашого, Вседержителя, необхідно знати, що дія Духа Божого щодо дитини починається ще у внутрішньоутробному стані, посередництвом Причастя матері.
Зверніть увагу на те, що проходить у душі людській. Як би не була вона притиснена і викривлена гріхом, вона все ж таки залишається особистістю. Людський дух має особливі якості, особисте відношення з Богом. Невже Господь цю душу, яку Він Сам створив і любить, не признає, увійшовши в тіло матері? Звичайно признає. Невже між ними не пройде спілкування? Звичайно пройде. Невже спілкування якось не відобразиться на житті людини? Неодмінно відобразиться!
Інша справа, коли сама людина своєю вільною волею або з'єднується із Богом і виростає у досконалу людину, або ж з'єднується із гріхом і відпадає від Бога. Але момент Причастя має особливе значення, тому коли мати причащається в період внутрішньоутробного розвитку дитини - це має пряме відношення до дитини.
Взято з книги Акафіст Пресвятій Богородиці заради Її чудотворної ікони "Помічниця в пологах". Глибока: Благодатний Вогонь, 2009 р.
