Святитель Кіпріан – серб родом із міста Тирново, і перші свої подвиги звершував на Афоні Ще бувши іноком, він відвідував українські землі за дорученням Константинопольського патріарха “для того, щоб мирити князів одного з другим і з митрополитом (Святим Олексієм) на якого жалілися патріарху.І справді, на деякий час примиряв їх. Але вслід за цим незадоволені українські князі просили для себе окремого митрополита на місце померлого Литовського митрополита Антонія, якщо ж Константинополь відмовить, погрожували відійти до Риму. Після цього патріарх не міг не уступити, і після собору було вирішено посвятити самого ж Кіпріана митрополитом Києва і Литви. В цей же час йому підкорялась і Волинська єпархія.
А для того, щоб зберігався древній порядок керування Руською Церквою, було постановлено, щоб після смерті митрополита Олексія Кіпріан залишився загальним митрополитом всієї Русі.
У січні 1375 року він прибув на місце служіння, сповістив про це в Новгород, а потім почав упорядковувати єпархію, «дихаючи євангельським миролюбієм і рідким терпінням, цілими роками проживав на Волині, збираючи користь для церкви: загальне благо, мир, порядок, і цим заслужив благовоління литовських князів і польських королів. Тримав владу над єпископами навіть тоді, коли деякі із них хотіли створити розколи». Хай ніхто не осуджує мене за те, що я буду говорити,– писав св. Кіпріан в одному із своїх листів,– якщо я бував у Литві, то багатьох християн визволив із гіркого полону, багато незнаючих Бога навернулись до віри святим хрещенням, я збудував церкви, утвердив християнство, спустошені місця відбудував і повернув до Руської митрополії.
Новгород-Литовський давно відпав і я повернув його в істинне лоно, вони платять десятину для митрополита.
Скільки років залишалася Володимир-Волинська єпархія без владики, а я поставив для них єпископа і святі місця відбудував. Одвічні софійські села перейшли до князів і бояр, я їх повертаю, щоб після моєї смерті володів ними той, кого Бог поставить. Тут не було достатнього владичного контролю, і кожний владика, священики, іноки жили, як хотіли, як вівці без пастуха. Тепер, Божою допомогою і нашими трудами церкви приведені у порядок.
У 1378 році помирає Московський митрополит Олексій, і згідно з постановою собору Кіпріан повинен був зайняти і цю кафедру. Але за Промислом Божим йому спочатку не судилося цього осягнути, і він перетерпів різні спокуси через поплічників відомого Митяя, котрий зумів на свій бік навернути і Великого князя Димитрія Донського, і хотів самовільно стати митрополитом. Пограбований і осміяний під стінами Москви, святий Кіпріан повернувся до Константинополя “шукати своєї митрополії і церковної єдності між півднем і північчю”. Митяй, що домагався митрополичого сану, під час бурі втопився у морі. Але в той же час якийсь Пимен обманом був посвячений у митрополити Великої Русі, і святому Кіпріану залишилась Литовська митрополія.
Коли Кіпріан знаходився у Константинополі, то на місто напали з моря генуезці, а з суші турки, і 13 місяців Кіпріан перебував у столиці, крім цього ще тяжко захворів, ледь лишився живим. Він почав слізно молитися до чудотворця Петра, митрополита Київського такими словами: «Раб Божий, ти маєш велике дерзновіння до Бога, допоможи мені в хворобі, якщо тобі буде угодно, щоб я був при твоєму Престолі, то подай мені полегшення у цій біді». Хвороба в той же день залишила митрополита Кіпріана, вже через кілька днів зміг виїхати із столиці Візантії.
У 1381 році Великий князь дізнався про обман Пимена, посадив його у в’язницю і домігся повернення святого Кіпріана. Приїхавши до Москви, Кіпріан, між іншим, встановив святкування Димитрієвської суботи за полеглих воїнів на Куликовому полі. Разом із преп. Сергієм хрестив сина князя Володимира і, здавалося, назавжди помирився із Великим князем.
В цей час несподівано на Москву напав хан Тохтамиш, князь ледь зумів втекти, Кіпріан із преп. Сергієм прибули до Твері. Князь цього міста не захотів допомагати кн. Димитрію Донському, крім того він просив хана затвердити його на великокняжому престолі. Прибічники Московського князя склали вину на митрополита, а на завершення всього патріарх заступився за Пимена, і блаженний Кіпріан вимушений був їхати знову до Києва.
Святий Кіпріан намагався об’єднати дві митрополії, і ось після багатьох невдач він знову повертається до Москви (1390р), де мирить новгородських стригольників і хрестить трьох знаменитих мурз.
У 1391 році Литовський князь просив патріарха висвятити в митрополити ієромонаха Симеона, і це прохання повіз Луцький єпископ Феодор. Патріарх не звернув уваги на прохання князя, визнав Кіпріана митрополитом всієї Русі, поручив на місце Луцького єпископа поставити більш достойного.
Після цього у квітні 1396 року митрополит разом із Великим князем прибули у Смоленськ до Литовського князя Вітовта. Тут він висвячує на Смоленську кафедру єпископа Кассіана.
Вітовт дав слово не чіпати православних і визнав Кіпріана митрополитом всього руського духовенства.
Набагато трудніше було митрополиту Кіпріану із Ягеллом, під владою якого знаходився Київ, 9-ть місяців прожив тут митрополит, борючись із латинськими проповідниками, У 1397 році приїздить на Волинь, забирає із собою Луцького єпископа Феодора і їдуть вони до Москви (там і помирає Феодор). У 1409 році він на Московському соборі лишає єпархії другого Луцького єпископа Савву, за те, що той заслужив гнів Вітовта через «діла святительські».
У 1404 році Кіпріан ще раз приїздить до Києва, бо були різні безпорядки, міняє свого намісника і всіх, що служили при ньому, відвідує Луцьк, ставить сюди владику на місце Савви. У волинському місті Миролюбові митрополит зустрівся із Вітовтом і Ягеллом, і вони були з ним у дружніх стосунках, хоча домоглися замінити Туровського єпископа Антонія, ревного по вірі і відданого православ’ю, але оговореного латинниками, що буцім-то він має зносини із ханом Тадибеком і запрошує його володіти Києвом. Кіпріан розумів справу і хотів Антонія залишити при собі, але Вітовт загрожував відібрати західні єпархії, якщо з Антонія не знімуть сан. Митрополит уступив Вітовту.
У січні 1406 року Святий Кіпріан останній раз прибув до Москви, відчуваючи близьку кончину, поселився в своєму улюбленому селі Голенищеві і займався найбільш богомислієм і молитвою. Хворіючи, у вересні він все-таки висвячує ще єпископа Митрофана для Суздаля і 15 вересня 1406 року помирає смертю праведника.
Мощі були відкриті у 1472 році і до сьогодні знаходяться у Московському Успенському соборі.
Його пам’ять згадується 29 вересня за новим стилем.
Православна Волинь
